В« Що нам розлука - хвацька забава В»і (В« Замість присвяти В»):
По хвилях блукаю і ховаюся в лісі, ввижається на чистій емалі, Розлуку, напевно, непогано знесу, Але зустріч з тобою - навряд чи.
Можна згадати ще червону піну як символ смерті, катастрофи у Ахматової - В«Нехай розіллється в зловісній долі/Алая пінаВ» (до цього ж: В«І хмари проглядали/Кривавої Цусімської піноюВ») - і В«криваву піну, червону димлячу траву В»в знаменитому монолозі Терамо про загибель Іполита (в пер. ТютчеваВ« Вони летять, багри вудила піною В»).
У вірші В«Перше попередженняВ» з В«опівнічних віршівВ» благодать в рядках: В«Нехай я не сон, що не відрада/І найменше благодатьВ» - зазвичай зв'язується з ім'ям Ахматової [Анна - благодать]. Представляється можливим вказати ще один Можливий джерело цього образу. Як відомо, расіновской В«ФедраВ» була предметом суперечки між янсеністами і єзуїтами про те, язичницьке цей твір або християнське. Янсеністи бачили в В«ФедріВ» блискуче підтвердження вчення про благодать, в самій Федрі - жінку, залучивши до злочин того, що вона була позбавлена ​​благодаті. Вже Шатобріан угледів в ній християнку під античним ім'ям. Сент-Бев стверджував, що в п'єсі відчувається вчення про благодать. За зауваженням Поля Менара, в автора В«ФедриВ» відчувається В«поет-християнин, по сильному світлі, який він кинув у глибину душі, зрадивши сором і докори сумлінняВ». Цей огляд взято з книги Ф.Д. Батюшкова В«Жіночі типи РасінаВ» (Санкт-Петербург, 1897, 27-28). Наприкінці століття в Росії вийшло кілька книг, присвячених Расину і спеціально В«ФедріВ» і, зокрема, призначених для гімназій і жіночих курсів, наприклад: В«Ж. Расін. Федра, переклад у віршах розміром оригіналу Льва Поліванова з додатком етюду Патена про французької класичної трагедії та іншими пояснювальними статтями В». У цій книзі, крім того, зібрані фрагменти з усіх російських перекладів В«ФедриВ» і - що представляється істотним - дві рецензії на виконання Рашель ролі Федри, одна з них - В«Пані Рашель на петербурзькій сцені в ролі ФедриВ» (причому захоплено описується її вигляд - високий зріст, величність постави, чорні кучері, мармурова шия тощо). Цілком імовірно, що всі ці книги, що входили до гімназичну програму, згодом згадалися Ахматової (і Мандельштама) вже в десятий роки, отримали нове звучання в змінився контексті і були зрозумілі по-іншому і більш глибоко. p align="justify"> Можна залучити і есе А. Франса: В«Не наділив він останнім зі своїх язичницьких творів, своюВ« Федру В», усіма хвилюваннями і всім відчаєм християнської душі, позбавленої благодаті?В» (пор. у вірші 1917 р.: В«Так, не страшні ні море, ні битви/Тим, хто сам втратив благодатьВ»). Не зайве згадати, що це есе вміщено, зокрема, у двотомнику Расіна, що вийшов в 1940 р. у виданні Асаdemia, де була надрукована В«ФедраВ» у перекладі Шервинского (з яким Ахматову пов'язували дружні стосунки); цікаво, що саме в цьому пе...
