ідбулося 14 лютого 1721
3.2 Управління колегією
сенат колегія іноземний церковний
Хоча В«Духовний регламентВ» і був складений церковним особою - єпископом Псковським Феофаном (Прокоповичем), але він, по суті справи, був звичайним актом державного законодавства, не спирається на церковне канонічне право. Згідно з В«Духовного регламентуВ», в Росії, в Російській Церкві по одноосібної волі монарха скасовувалося патріаршество. Імператор сам оголосив себе В«верховним суддеюВ», вбачаючи в Синоді провідника В«своєю правильною владиВ». p align="justify"> Вище Церковне Управління здійснювалося в подальшому під контролем світської влади.
Це було явним розбіжністю з основами канонічного права, насамперед з 34-м правилом святих апостолів, в якому прямо говориться, що В«єпископам всякого народу належить знаті Перваго з них і прізнаваті його яко ГлавуВ». Це апостольське правило багаторазово підтверджувалося правилами Вселенських і Помісних Соборів. p align="justify"> У тому ж 1721 Петро I звернувся до Константинопольського Патріарха Єремії III з клопотанням про визнання Східними Православними Патріархами Святішого Синоду. Патріарх Ієремія III дав позитивну відповідь у лютого 1722 У вересні 1723 Константинопольський і Антіохійський Патріархи (Олександрійська Патріарша кафедра була вакантна, Єрусалимський Патріарх був важко хворий) особливої вЂ‹вЂ‹грамотою визнали проведену Петром I реформу Вищої Церковної Управління, назвавши Святіший Синод своїм В«під Христі братом В», яка має право здійснювати той же, що і Патріарші престоли. В«Так неканонічна за задумом, за її принципам і способу проведення в життя церковна реформа Петра Великого була формально легалізована цим твердженням Східних ПатріархівВ». p align="justify"> Протягом усього Синодального періоду церковна реформа Петра I негативно сприймалася в широких церковних колах. З ієрархів петровського часу, мабуть, тільки один архієпископ Феофан (Прокопович) був цілком відданий цій церковній реформі, ідеологом якої він фактично був. p align="justify"> Президент Синоду Митрополит Рязанський Стефан (Яворський) вважав патріаршество необхідною і кращою формою Вищого Церковного Управління Російською Церквою. П ротів церковної реформи так чи інакше висловлювалися також віце-президент Синоду архієпископ Новгородський Феодосії (Яновський; 1727), архієпископ Тверський Феофілакт (Лопатинський; 1741), митрополит Крутицький Ігнатій (Смола; 1741), архієпископ Ростовський Георгій (Дашков; 1739), єпископ Воронезький Лев (Юрлов; 1755), митрополит Казанський Сильвестр (Холмський; 1735), єпископ Карельський Маркелл (Родишевскій; 1742) та інші ієрархи.
У XIX в. митрополит Московський Філарет (Дроздов; 1782-1867) заперечував проти офіційної записки А. М. Муравйова В«Про стан Православної Церкви в РосіїВ» і, зокрема, висловився таким чином відносно церковної реформи Петра I: В«Записка го...