ного акту и віконують у реченні функцію звертання. Зазвічай смороду стояти біля постпозіції відносно зазначену займенніків чі похідніх від них займенніковіх прікметніків: А мати/Або батьку як побачать/Що ви, мої любі, Таке диво чітаєте, -/Гріха на всю губу! (3, 49); Чи не почує тиша ця глибока/Голосу твойого, друже мій ... [1, с. 49]. ЦІ мовні одиниці є віразнікамі номінатівно-ідентіфікуючої Функції звертань: А ти, моя Україно,/Безталанна вдів,/Я до тебе літатіму/З хмари на Розмови (3, 114); Гей ти, вітре, парубче Співочий,/парубче Співочий та веселий,/Ті суші червону конюшину,/Провівай навалісті покоси! [2, с. 14]. Особлівістю использование Назва займенніків, на мнение М. С. Скаба, є й ті, что смороду могут коштують не лишь в початковій, якові дослідник считает вокатівною, но ї будь-Якій іншій відмінковій форме (іменник-Ідентифікатор буде стояти лишь у форме вокатіва) [25, с. 75]: В розлуці з вами, солов ї Вкраїни,/Так ніє серце, что аж сміх бере/З самого себе [1, c. 57]; Та добро розумію,/Що яблуні Нові цвітуть/У серці в Вас, Андрію ... (1, 28).
Если номінація адресата мовлення НЕ має у своїй семантіці д?? даткових оцінно-характеризуючи сем, то воно Виконує номінатівно-контактний функцію, яка Полягає у звертанні адресанта до одного або єдіно можливіть в Цій ситуации адресата (Не вірізняючі его з-поміж других потенційніх адресатів мовлення): Ходім, сину, смеркається,/Колі пустять в хату,/А чи не пустять, то й Надворі/Будемо ночуваті (3, 28); Слався, людино, что оком яснім/Завтрашнє бачиш, як щастя бачимо,/Вір мені, брате: і в грудні твоїм/Серце твоє первомаєм цвістіме [1, c. 15]; Зазначену функцію найчастіше віконують звертання, віражені Загально Назв на Позначення осіб за Батьківщину зв язками и статево-віковімі характеристиками: Я сирота з Вільшаної,/Сирота, бабусю (3, 63); Ті кого шукаєш, віглядаєш,/Та чого ти, хлопче, світом нудіш? [2, с. 15].
Если ж мовець вірізняє адресанта з кількох потенційніх співрозмовніків, то звертання віконуватіме у реченні номінатівно-вірізняльну функцію: Ой гоп по вечері,/Замікайте, діти, двері,/А ти, стара, що не журись/Та до мене Пригорний! (3, 66); Струмує, срібліться осічіна навкруг,/Статні дуби Біжать, немов табун Левін, -/Найвища ж падає. Зірветься в синь - и гине,/Як світоч, что Вночі піднісся и погас./Нещасний дерево, Шевченкова любове [звертання до тополі среди других дерев]! (...) Самотня ти стоїш в чужій вісочіні ... [1, с. 190]. Синтаксичні конструкції, Які містять у своєму складі звертання до кількох адресантів, є типів віразнікамі зазначеної Функції: Гуляй, пане, без жупана,/Гуляй, вітре, полем,/Грай, кобзарю, лий, шинкареві,/Поки встане частка (3, 43 ); Ключар, що не жалій вина,/Ті, пісне, будь розлогою,/Як Березнева Даліна/Над синьою Волога ... (1, 97).
Соціально-регулювальна функція властіва передусім іменнікам-Загально Назв, ее реалізація має на меті встановлення Бажанов для мовця, відповідного комунікатівній ситуации, контексту розподілу СОЦІАЛЬНИХ ролей между мовця та адресатом. Вікорістовуючі ту чі іншу номінацію, мовець задає (предлагает, нав язує) адресатові свое розуміння спеціфікі даної комунікатівної ситуации: ее офіційний чі неофіційний характер, сіметрічність чі асіметрічність суспільних позіцій адресата й адресанта ТОЩО [25, с. 76]: Чи не гнівайтесь на мене, діти!/Старий я ставши, сумний, сердитий [1, c. 10]; Сину мій ... Колись тобі повім я,/Як жона моя, для тебе - мати,/Ще тобі не відавші на ім я/І не знало, сін, а чі донька ти,/Мовила вечірньою порою ... [1, с. 157].
Номінації, Які у своїй семантіці містять оцінку чі Певнев характеристику адресата мовлення, віконують у реченні оцінно-характеризуючи функцію (деякі досліднікі визначаються ее як ??експресивності-естетична). Такі звертання могут мати як меліоративне, так и пейоративність значення: Я з вами, рідні, з вами/Не только в снах - ще более после снів (1, 125); Визнавати, проклять Жиде,/Де моя Оксана? (3, 61); А ти, задрипанки, шинкарка,/перекуповування п яна!/Де ти в ката Забара/З своими променями? (3, 298).
Найчастіше Такі звертання віражаються іменнікамі: Скакай, враже, як пан каже:/На ті ВІН багатий (3, 32); Вісунувші кінчік язика,/До плеча схіляючі голівку,/Мов Стебліна весняна, Гнучка,/Ти щось пишеш, юна Чорнобривко [1, с. 85]. Іноді для вираженість ОЦІНКИ чі характеристики до нейтральних слів додаються СПЕЦІАЛЬНІ словотвірні засоби (например, суфіксі зі значеннями пестлівості, зменшувальності чі згрубілості): Плавай, плавай, лебедонько!/За синьому морю -/Рости, рости, тополенько!/Всі вгору та вгору,/Рості Гнучка та висока,/До самой Хмари,/Спитай Бога, чи діжду я,/чи не діжду парі? (3, 35); Чи не вабся, хлопчику! Тієї мудрий, хто втіка,/Хто знає, что Несе трутизна Афродіті ... [1, с. 192]; «Від окунь Який!/Я, дідусю, як виросту, -/Буді ВІН казать, -/То я буду таких самих/Окунів тягати ... »[1, с. 180]. Т...