и ті ж дії, що і безпосередні подразники. Слова і їх поєднання завжди представляють собою результат відволікання та узагальнення, переробки в мозку сигналів першої сигнальної системи.
Складний процес вербального спілкування грунтується на дії послідовного включення забезпечують його механізмів. Першим етапом є програмування промови - побудова смислового кістяка мовного висловлювання, того, що людина хоче сказати. Для цього відбирається інформація, яку він вважає важливою, і відсіюється непотрібна, другорядна.
Другий етап - побудова синтаксичної структури пропозиції. Прогнозується загальна конструкція фрази, її граматична форма, включаються механізми, що забезпечують пошук потрібного слова, вибір звуків, найбільш точно його відтворюють.
Нарешті здійснюється промовляння, реальне звучання мови. Таким чином, розгортається процес «говоріння», в ході якого комунікатор кодує інформацію, яка підлягає передачі. У процесі слухання співрозмовник (реципієнт) декодує отриману інформацію, що, у свою чергу, являє собою поетапний переклад звуків почутої мови в значення слів, і це забезпечує розуміння того, що хотів сказати комунікатор. Правильність розуміння слухають того, що йому було повідомлено, стає для комунікатора очевидною, лише, коли реципієнт сам перетворюється на комунікатора (зміна комунікативних ролей) і своїм висловлюванням дає знати, що він прийняв і зрозумів повідомлене. У діалогічному спілкуванні комунікативні ролі поперемінно змінюються, в результаті чого поступово складається взаєморозуміння, виявляється можливим узгодження дій і поведінки спілкуються, без чого було б неможливо досягти результату у спільній діяльності.
Спілкування людей не може бути уподібнено передачі інформації по телеграфу, де комунікатор і реципієнт обмінюються вербальними повідомленнями. У спілкування людей опиняються закономірно включені емоції спілкуються. До того, що є змістом комунікації, і до тих, хто залучений до спілкування, вони певним чином відносяться, і це емоційне ставлення, що супроводжує мовне висловлювання, утворює особливий, невербальний аспект обміну інформацією, особливу, невербальну комунікацію.
До засобів невербальної комунікації належать жести, міміка, інтонації, паузи, поза, сміх, сльози, які утворюють знакову систему, доповнює і підсилює, а іноді і заменяющую кошти вербальної комунікації - слова. Товаришу, повідав про спіткало його горе, співрозмовник висловлює своє співчуття словами, супроводжуваними знаками невербальної комунікації: засмученим виразом обличчя, пониженням голосу, притисканням руки до щоки і погойдуванням голови, глибокими зітханнями і так далі.
Засоби невербальної комунікації як своєрідна мова почуттів є таким же продуктом суспільного розвитку, як і мова слів, і можуть не збігатися в різних національних культурах. Болгари незгоду з співрозмовником висловлюють кивком голови, який російський сприймає як твердження і злагода, а негативне похитування головою, прийняте у росіян, болгари можуть легко прийняти за знак згоди.
У різних вікових групах для здійснення невербальної комунікації вибираються різні засоби. Так, діти часто використовують плач як засіб впливу на дорослих і спосіб передачі ним своїх бажань і настроїв.
Істотно важливе значення для посилення дії вербальної комунікації має просторове розміщення спілкуються. Репліка, кинута через плече, чітко показує відношення комунікатора до реципієнта. У деяких видах навчання (зокрема, при навчанні «говорінню» на іноземних мовах) викладач воліє розміщувати учнів не «в потилицю один одному», як це прийнято в класі, а по колу, обличчям один до одного, що істотно підвищує комунікабельність спілкуються і інтенсифікує набуття навичок спілкування іноземною мовою.
Відповідність використовуваних засобів невербальної комунікації цілям і змісту словесної передачі інформації є одним з елементів культури спілкування. Це відповідність особливо важливо для педагога, для якого кошти як вербальної, так і невербальної комунікації є інструментом його професійної діяльності. А. С. Макаренка підкреслював, що педагог одне і те ж слово повинен уміти вимовляти з безліччю різних інтонацій, вкладаючи в нього значення те наказу, то прохання, то ради.
Задоволення потреб людини виявляється спочатку можливим лише в тому випадку, якщо він вступає в спілкування, взаємодіючи з іншими людьми. Це породжує потребу суб'єкта сказати їм про те, що для нього важливо і значимо. Дитина опановує членороздільною мовою, перші зачатки якої з'являються в кінці першого року життя. Це співзвуччя «ма-ма», «па-па», «ба-ба», які потребують складної артикуляції і легко вимовлені. Дорослі співвідносять ці співзвуччя з конкретними особами - матір'ю, батьком, бабусею і сприяють закріпленню у дитини зв'язку кожного з цих спі...
