жливі в оленярстві.
У ісландською та фарерській мовах присутня велика кількість слів, що відносяться до овець і їх розведенню. У ісландською мовою є також дуже цікаві слова, що стосуються конярства. Одне з них, коротке слово t? lt raquo ;, увійшло в багато мов для позначення певного типу кінського алюру.
Арабська мова теж багатий ідіомами - наприклад, для позначення різновидів піску або порід верблюдів.
У мовах Азії склався багатий словник, що стосується рису і страв з нього. На індонезійському мові є три слова, відповідних нашому слову рис raquo ;: поки рис росте, він називається padi raquo ;, коли він потрапить в магазин, то стає beras raquo ;, а назва вже звареного рису буде звучати як nasi raquo ;.
Індонезійська мова має велику кількість складних слів, які становлять особливий інтерес для європейця, відкриваючи йому особливості мовної картини світу індонезійців. Наприклад, matahari - Значить сонце ( mata - очей raquo ;, hari - день raquo ;, разом - очей дня ); airmata - Сльози ( air - вода raquo ;, mata - очей raquo ;, разом - очна вода ); kereta api - Поїзд ( kereta - візок raquo ;, api - вогонь raquo ;, разом - вогняна візок ).
Особливий розділ можна присвятити термінам спорідненості. Їх особливо багато в тих країнах, де досі зберігається традиційна структура сім'ї, і влаштовані вони інший раз досить заумно.
Наприклад, італійське слово il nonno (дід) має в шведському мові два відповідності: farfadern (батько батька) або morfadern (батько матері). Італійське lo zio (дядько) буде переводитися на шведську мову або як farbrodern (брат батька) або morbrodern (брат матері); il nipote (племінник; онук) по-шведськи має вже чотири відповідності: brorsonen (син брата), systersonen (син сестри), sonsonen (син сина) і, нарешті, dottersonen (син дочки).
Зате в Італії досі досить вживані слова il fidanzato raquo ;, la fidanzata raquo ;, означають заручених чоловіка та жінку. У зв'язку з тим, що в Швеції саме поняття заручин майже вийшло з ужитку, для жителя Північної Європи ці слова звучать вже екзотично. [Гуннемарк, 2001, с. 90-93]
1.3 Лексичний склад італійської мови
Італійська мова відноситься до романської групи мов, тобто стався з розмовної латині і має безперервну усну традицію. Характерною особливістю італійської мови є наявність великого числа діалектів. Деякі з них структурно настільки відмінні від італійського, що могли б розглядатися як окремі мови. Тривала політична роздробленість Італії сприяла стійкості діалектів. Численні місцеві діалекти італійської мови можуть бути зведені в три великі групи: діалекти півночі, центру та півдня Італії. У складі діалектів півночі, у свою чергу, виділяються дві великі групи - діалекти галло-італійські, що включають в себе ломбардський, пьемонтського, генуезький і емільянскій, з їх подальшими підрозділами, і венеціанські прислівники. Група центральних діалектів включає прислівники Тоскани, Умбрії, Північного Лаціо, області Марке, а також корсиканська діалект. До групи діалектів півдня ставляться близькі один до одного неаполітанський, абруццскій, калабрійський, апулийский, а також велика група сицилійських діалектів. Особливе місце по відношенню до названих діалектам італійської мови займає сардська мова. Він володіє глибоким своєрідністю як у словниковому запасі, так і в граматичному ладі. З цієї причини сардська мова виділяється багатьма вченими в якості самостійного.
Подібно інших романських мов, італійську мову, як і всі його діалекти, виник на основі латинської мови (так званої вульгарній латині), що мав свої місцеві діалектні особливості. Специфіка походження італійської мови, в порівнянні з іншими романськими мовами, полягає в тому, що він виник і розвивався на території метрополії Римської імперії. Тут латинську мову задовго до утворення імперії Цезаря став спільною мовою Апеннінського півострова, одержав верх над родинними йому италийскими мовами та мовами інших стародавніх мешканців Італії. Цим пояснюється той факт, що італійський мова виявляється у багатьох відношеннях найбільш близьким до латині романським мовою. Поступове якісне перетворення латинської мови в італійську мову відбувається після падіння Римської імперії, впродовж VI- X століть. Самими ранніми пам'ятниками італійської мови є показання свідків, записані в латинських юридичних документах (960 г.). [Титов, 2004]
Розвиваючись як літературна мова, італійський витримав серйозну боротьбу з провансальським, яким в XIII столітті користувалися трубадури італійського походження, а також з французьким, широко поширеним в Північній Італії. Перша спроба створення общелитературного італійської мови пов'я...
