ї набору індивідуальних якостей, ні суспільна група (клас, нація, етнос тощо), але особистість як індивід, як представник певного типу культури, що втілює типові для конкретної соціокультурної спільності характеристики. Іншими словами, суб'єкт історичної дії тут - це продукується певною культурою тип особистості, який виступає не тільки в якості творця даної культури, але, за перевазі, як носій її цінностей і найбільш актуального представника даної культури.
Виходячи з основних ознак певного типу суб'єкта історичної дії, в якості якого виступає продукується конкретною культурою тип особистості, може бути побудована і їх певна ієрархія, де виділяються колективна особистість, індивідуалізована особистість і деперсоналізований індивід. Колективна особистість, яка виступає в якості В«сумарноюВ» - тобто, розподіленої на всіх членів колективу, виробляється і відтворюється народною культурою; власне одинична особистість, що володіє яскраво вираженими особливостями і втілює риси неповторної індивідуальності - елітарної культурою; деперсоналізований масовий індивід з не вираженим особистісним початком - масовою культурою. Кожен з типів особистості характеризується цілком особливим способом відтворення, світоглядом, ідеологією, стратегіями відносини з часом і простором.
Є спокуса розглянути ці типи як історично змінюють один одного, де колективна особистість, що панувала аж до епохи Ренесансу, була потіснена формується індивідуалізованої особистістю, що стала домінуючою в епоху Нового часу і з приходом епохи індустріалізації зміну масовому індивідом. Однак складність культурного розвитку полягає саме в тому, що дані типи особистості ніколи не виступають у суспільстві у вигляді єдиного типу, але завжди - тільки лише домінуючого, причому не кількісно, ​​а якісно. Так, певним стереотипом стало уявлення про епоху Відродження як епосі гуманізму, розквіту особистісного начала в культурі, епосі універсально розвинених особистостей, В«титанівВ» духу. Однак, згідно з дослідженнями Л. Баткіна [5], в кількісному відношенні цей шар був досить вузький і, тим не менш, саме він виявився найбільш характерним, що втілив у собі всі ті якості, які й склали В«обличчяВ» епохи. p> Характерно, що всі три типи особистості, що виникають історично послідовно, що не відмирають, а продовжують співіснувати в єдиному соціальному і культурному просторі, складаючи різні в змістовному і ціннісному значенні його зони - починаючи від периферії, будучи маргінально представленим, і закінчуючи його центром, де, власне, і формуються його основні смисли. Це визначається потребами самої культури, в сучасній ситуації володіє суперечливістю і разнонаправленностью тенденцій розвитку. p> Зокрема, колективний тип особистості, що функціонує в межах народної культури, володіє значним потенціалом збереження певних культурних матриць. Тому традиційна культура виступає як своєрідний механізм відтворення, спрямований на реактивацію соціальних і культурних зразків, минулих історичну апробацію. Однак колективний тип особистості не орієнтований на прирощення смислів культури, на принципову її трансформацію відповідно до вимог стрімко змінюється культурно-технологічного середовища проживання людини. Прийняття парадоксальних рішень, принципова інноватівность, налаштованість на відмову і можливість вийти за рамки традиційного досвіду - усе це притаманне індивідуалізованої особистості, що володіє сукупністю неповторних, унікальних властивостей. p> Массовізірованний ж індивід, стандартизований і не володіє яскраво вираженими особистісними характеристиками, виступає як своєрідний субстрат суспільства, як основа і умова функціонування механізму нейтралізації внутрішніх соціальних, економічних, політичних, культурних та інших протиріч. При цьому масова культура, яка виробляє даного суб'єкта історичної дії і підтримувана ним, стає своєрідною системою гармонізації соціальних відносин в тих умовах, коли всі три типи особистості і відповідні їм типи культури досить химерно поєднуються. Звичайно, домінування масової культури не означає, що вона є джерелом основних смислів в сучасному суспільстві. Разом з тим, цей факт свідчить про те, що в індустріальному і постіндустріальному суспільстві масова культура продукує саме той тип індивіда, який оптимальним чином відповідає функціональним завданням цих товариств і узгоджується з їх типом розвитку.
Причому, подібне співвідношення проявляється не тільки на рівні суспільства, а й на рівні самої особистості, будучи присутнім у структурах її ментальності в якості додаткових компонентів, що оптимізують процес включення суб'єкта в різні соціальні контексти. Саме подібна різнорідність соціального простору, де співіснують типи груп і субкультур, з одного боку, утворених особистостями різного типу, а з іншого - відтворюють їх, а також простору культурного, і створює ту особливу напруженість, якій відзначені всі суспільства сучасного типу. p> Принципово важливим тут видається наступний фа...