й людськими забобонами, мовить. p> У фіналі роману відбувається крах світу, кінець. Таким чином, модель Т. Толстой носить есхатологічний характер.
В· Люди, які населяють Федір-Кузьмічськ - напівтварини, мають кілька деталей від тварини (ріжки, кігті, хвостик і т.д.). p> У кого руки, немов зеленої борошном обмітають, ніби він у хлібеди рився, в кого зябра ... а буває, що ніяких Наслідків немає, хіба до старості прищі з очей попруть, а не те в затишному місці борода рости почне до самих до колін. Або на колінах ніздрі вскочать В». p> Сім'я Оленьки має інший наслідок: В«крізь постоли - кігті довгі, сірі, гострі, а в очах - вогонь світиться В».
Опис чеченців: В«Ну, собою вони, як ми, звичайні: дід сивий, в постолах, старенька в хусточці, вічка голубенькие, на голо-ве - ріжки В». p> Присутній гиперболизированное опис зовнішності: В«... Я був богатир. Силища! Бував-ло, ка-ак закричу! Бульбашки у вікнах лопаються. А скільки я раз ржавлі випити! Бочку садовив ... в молоді-то роки міг на одній нозі звідси он аж до того пагорба дострибались ... У мене якшо мозоля, або чиряк схопиться - аж з кулак. Чи не менше В». p> Опис Федора Кузьмича: В«зростом не більше Коті, а ручища, як пічні заслінки В». p> Дивне і теж гиперболизированное наслідок - півнячі гребінці: В«голова гола, без волоса, і по всій голові півнячі гребені. Це В«півняча бахромаВ» називається В».
В· Тут Колишні, не наділені крилами можуть літати: В«Слухайте, Левко, давайте воспаряя? .... зігнули коліна, взялися за руки стали підніматися в повітря В».
В· Люди порівнюються з тваринами. Бенедикт: В«про Бенедикта скажуть: пес! пес ти приблуда, бродячий! - Ось так собакам завжди говорять ... В»,В« не нашої він породи ... В». p> В· Важливим символом є книга - символ цивілізації, культури. Книга - знання про минуле, сьогодення, майбутнє, знання про собі. За книгу Бенедикт готовий на все, навіть позбавити життя людини. p> Згадував якось Бенедикт азбуку і дивувався: В«... а ще, звичайно, наука всякої букві Наукова назва дає: В«людиВ», а то В«живетеВ», а то В«хробакВ». В«А так про кніжнци завсігди кажуть: їжа духовна. Та й вірно: зачитаєшся - ніби і в животі менше бурчить В». p> Цією простий, нехитрій фразою головний герой визначає спосіб життя всього населення Федір-Кузьмічськ: сліпі, примітивні. Побут голубчиків: миші (В«наша опора В»), ржавлю болотна, хлібеди, червиря, грибці ...
В· Ігри в В«скокВ», В«удушілочкуВ»: В«подушкою на личко навалишся і душиш, а той-то, другий, пручається, виривається, а вирветься - весь такий червоний, спітнілий і волосся дибки, наче в упиря. Рідко хто помирає, люди ж у нас сильні, опираються, сили у м'язах велика В». p> В· Сприйняття поминок (смерті) як розвага В«А буває, хто з них помре навіть цікаво подивитися В».
В· Ритуал поховання: В«хто з колишніх помре, - тоді вони його ховають, не по-нашому. Камінчики на очі не кладуть. Внутрішню не виймати, ржавлею НЕ набивають. Руки з ногами мотузком не пов'язують, колін НЕ підгинають. З небіжчиком в труну ні свічки, ні мишки, ні посудини який, ні горщиків, ні ложок некладуть, цибуля-стріли НЕ кладуть, фігурок малих з глини НЕ ліплять, нічого такого. Хіба з трісочок хрестик зв'яжуть, в руки своєму небіжчикові сунуть, а то ідола на бересті намалюють і теж в руки-то йому засовують, як портрет який В». p> В· Природа, погода, навколишнє середовище відповідає внутрішнім змістом В«світуВ» Федір-Кузьмічськ: В«Господи! Яка тьма. На північ, на південь, на захід сонця, на схід - тьма без краю, без кордонів, і в темряві, шматками мороку, - чужі хати стоять ... В». Все навколо мертве, навіть повітря помітний - В«шматки мороку В». p> У романі можна зустріти різні повір'я, суеверья. Тут оживає містичний світ предків, населений дивними створіннями - водяними, русалками, лісовиками, і інший В«нечистюВ». p> В тлумаченнях Володимира Даля, лісовик співає голосом, без слів, б'є в долоні, свище. Сам волохатий, брів і вій немає. Лісовик плутає дорогу, ламає дерева, ганяє звірів.
В· У В«кисіВ» один з героїв стикається з лешім: В«Іду я собі, йду, раптом: шушу-шу! Що таке. Подивився - нікого. Знову йду. Тут знову: шу-шу-шу. Ніби хтось долонею по листі водить. Я озирнувся - знову нікого. Ще крок ступив. І раптом він прямо переді мною. І адже невеликий такий. Може, мені по пояс буде. Весь наче зі старого сіна зваляний, оченята червоні, світяться, а на ногах - долоні. І він цими долонями по землі прітупивает й примовляє: тяпа-тяпа, тяпа-тяпа, тяпа-тяпа ... В»
Водяний - біс, який сидить у вирах, топить людей. Зазвичай живе з русалками, вшановується їх битим. p> В· В«Русалка на світанку співає, кулдиче водяні свої пісні: спочатку низько так, глибоко візьме: и, и, и, и, и, потім вище забирає: оуааа, оуааа, - тоді тримайся, гляди в обидва, не те в річку затягне, - а вже коли пісня на вереск піде: ййіх! ййіх! - Тут вже біжи, мужик, без пам'яті В». p> В· У романі мож...