ться як конкретне історичне обличчя, входить в пресуппозицию афористического тексту і є гарантом презумпції інтерпртіруемості тексту. Особливо яскраво цей феномен проявляється при інтерпретації текстів автокоммунікатівность спрямованості. Афористичний тип тексту визначається як нежорсткий мовний акт, якому відповідає узагальнений тип адресата, нададресатом.
Типологічна модель афористического тексту була б неповною без її доповнення операціональними компонентами, для чого необхідне вивчення проявів референтної інтертекстуальності даного типу тексту. Визначення позиції афоризму в універсумі літературних текстів може проходити у формі вивчення його ролі в интертекстуальной грі, створюваної навмисним соположением або зштовхування текстових смислів.
Для афоризму характерні три основних види інтертекстуальних відносин: дейктіческіх, трансформуючий і инкорпорирующий. У интертекстуальной грі афоризму відводяться різні ролі: він може бути текстом-реципієнтом і містити алюзії, цитати і ремінісценції до інших текстів, або виконувати роль интертекстуального елемента. будучи цитатою різного ступеня атрибута Рованом та ідентичності, а також бути афоризмом-ІНТЕКСТ. Залежно від цього, а також від типу зіставлення текстових смислів (конфронтативного або додатковий) інтертекстуальні зв'язку афористического тексту можуть мати різні змістовні, формотворчих, і прагматичні функції.
Значення типологічних і текстуальних ознак афористического тексту значно змінюється, якщо він вступає в інтертекстуальні стосунки з текстами іншого типу. Як показав досліджений матеріал, афористичний текст в силу його синкретичности, стислості та експресивності, а також деяких інших ознак досить часто стає учасником интертекстуальной гри. Згідно з даними, отриманими в нашому дослідженні, деякі типологічні ознаки афоризму більш кращі для окремих видів інтертекстуальності.
Зокрема, ознака «авторизовані» особливо необхідний для реалізації змістовної функції дейктіческіх інтертекстуальності, де велике значення має авторитетність цитованого джерела, що дає можливість включити афоризм в аргументативную структуру що цитує тексту.
Специфіка тематичної структури афоризму, для якої показово, що в основі схеми аргументації лежить суб'єктивне ціннісне судження, важлива для трансформирующего виду інтертекстуальності, суть якого полягає в зіткненні суб'єктивної картини світу автора афоризму і кумулятивної картини світу народу, представленої у фразеологізмах. Афоризми цього плану можуть бути уподібнені спору, який ведеться між автором і світом.
Ознака «генерализованности» є кращим в інкорпорує вигляді інтертекстуальності афоризму, де аргументативна схема тематичної структури може експлікувати в дискурсивному контексті. Афоризм-ИнТекст в контексті літературного приведення або підводить підсумки попереднього викладу, або є відправною точкою для подальшого міркування. Проте в цілому опис видів і функцій інтертекстуальності афористического тексту має вестися з урахуванням сукупності всіх типологічних ознак. Особливе значення це набуває при визначенні меж типів тексту в інкорпорує вигляді інтертекстуальності або при визначенні типологічної приналежності тексту в разі недостатньої вираженості окремих ознак.
Найбільш виразно взаємовплив типологічної і референтною видів інтертекстуальності афоризму проявляються...
