ставить - рівень домагань. У своїй практичній діяльності людина звичайно прагне до досягнення таких результатів, які узгоджуються з його самооцінкою, сприяють її зміцненню, нормалізації. Істотні зміни в самооцінці з'являються тоді, коли досягнення зв'язуються суб'єктом діяльності з наявністю або відсутністю у нього необхідних здібностей. [А.В.Захарова, 1993]
Отже, функції самооцінки і самоповаги психічного життя особистості полягають у тому, що вони виступаю внутрішніми умовами регуляції поведінки і діяльності людини. Завдяки включенню самооцінки в структуру мотивації діяльності особистість постійно співвідносить свої можливості, психічні ресурси з цілями і засобами діяльності. [Л. Д. Столяренко, 1997]
Відповідно до звичного цілісного сприйняття людини, єдності почуттів, розуму й волі, прояви самооцінки можуть бути представлені емоційними, пізнавальними та вольовими формами. На соціально-психологічному рівні виділяється поведінкова форма самооцінки. [С.В.Кондратьева, 1997] При цьому самооцінка в складі самосвідомості дозволяє здійснювати не тільки функцію саморегуляції поведінки, але й дві інші: психологічного захисту і когнітивну (пізнавальну) функцію. [С.А.Будассі, 1998]
Самооцінка не є щось дане, спочатку властиве особистості. Само формування самооцінки відбувається в процесі діяльності та міжособистісної взаємодії. Соціум у значній мірі впливає на формування самооцінки особистості. Ставши стійкою, самооцінка міняється на превелику силу, то змінити її можна, змінивши ставлення оточуючих. Тому формування оптимальної самооцінки сильно залежить від справедливості оцінки всіх цих людей. Адекватне оцінювання себе в ситуації взаємодії з іншими людьми є одним з основних показників соціально-психологічної адаптації. Якщо самооцінка деформована, то це вже достатня умова для соціальної дезадаптації. [А.В.Мудрик, 1979]
Розвивається самооцінка шляхом поступового занурення (інтеріоризації) зовнішніх оцінок, що виражають сімейні вимоги, у вимоги людини до самої собі. У міру формування і зміцнення самооцінки зростає здатність до утвердження і відстоювання своєї життєвої позиції. Процес, в результаті якого людина звикає діяти в певному соціальному середовищі і в Відповідно до норм даного суспільства, освоює мораль, має багато аспектів і триває все життя. Але найбільш сензитивними етапами у формуванні особистості та її соціалізації є підлітковий і юнацький вік. Підлітковий вік - завершальний етап первинної соціалізації. В якості основних інститутів соціалізації насамперед виступає родина й школа, відповідно, батьки, ровесники й учителі. [А.В.Мудрик, 1979]
Провідним мотивом у період формування самооцінки виступає бажання затвердитися в колективі однолітків, завоювати авторитет повагу й увагу товаришів. [А.В.Захарова, 1993] При цьому ті, хто цінує себе високо, висувають високі вимоги й у спілкуванні, намагаючись їм відповідати, тому що вважають нижче своєї гідності бути на поганому рахунку в колективі. Для молодої людини типово прагнення до збереження такого статусу в групі, що підтримує його підвищену самооцінку. [Х.Ремшмідт, 1994]
Знання, накопичені людиною про самого себе, а також глобальна самооцінка, що формується на основі таких знань, дозволяють сформувати багатомірне утворення, яке називається Я-концепцією і становить ядро ​​особистості. Я-концепція - це більш-менш усвідомлена, пережита як неповторна система уявлень людини про себе, на основі якої він будує взаємодію з іншими людьми, здійснює регуляцію своєї поведінки і діяльності. При цьому Я-концепція представляє набір описових уявлень про себе, а самооцінка припускає оцінний компонент. Наприклад, усвідомлення людиною того, що за темпераментом він є сангвініком становить частину її Я-концепції, але це властивість в оціночному плані не розглядається. [Р.Берне, 1986]
У людини існує декілька змінюючих один одного образів "Я". Представлення індивіда про себе в даний момент, у момент самого переживання позначається як "Я-реальне". Крім цього в людини існує уявлення про те, яким він має бути, щоб відповідати власним уявленням про ідеал, так зване "Я-ідеальне". p> Співвідношення між "Я - реальним" і "Я - ідеальним" і характеризує адекватність знань людини про себе, що знаходить своє вираження в самооцінці. Психологи розглядають самооцінку з різних точок зору. Розрізняють загальну і приватну самооцінку. Приватної самооцінкою буде, наприклад, оцінка якихось деталей своєї зовнішності, окремих рис характеру. У загальної, або глобальній самооцінці відбивається схвалення або несхвалення, яке переживає людина по відношенню до самого себе. [Р.Берне, 1986]
Крім цього, виділяють актуальну (те, що вже досягнуто) і потенційну (те, на що здатний) самооцінку. Потенційну самооцінку часто називають рівнем домагань. Людина може оцінювати себе адекватно і неадекватно (завищувати або занижувати свої успіхи, досягнення). Самооцінка може бути високою і низькою, різни...