і для інших не існує ... Наприклад, у нас з Володею встановилися, бог знає як, наступні слова з відповідними поняттями: родзинки означало марнолюбне бажання показати, що у мене є гроші, шишка (при чому треба було з'єднати пальці і зробити особливий наголос на обидва ш) означало щось свіже, здорове, витончене, але не барвисте; іменник, вжите в множині, означало несправедливе пристрасть до цього предмета і т. д., і т. д. Але втім значення залежало більше від виразу обличчя, від загальної розмови, так що, яке б новий вираз для нового відтінку ні придумав одне з нас, інший по одному натяку вже розумів його точно так само ... »(« Юність », гл. XXIX).
Таким чином, суб'єктивна експресія змінює або зовсім знищує прямий сенс слів. Л. Толстой в «Юності» ще раз в іншому місці художньо демонструє цей семантичний процес в зображенні стосунків між дітьми і мачухою (гл. «Мачуха»).
У «Сімейному щастя» автор з найбільшою серйозністю ставив свого роду експерименти сімейного життя, що протікає то в одних, то в протилежних умовах. Ці експерименти вели до певних моральним висновків. І все-таки автору в романі такого роду, в справді сімейному романі, було кілька тісно у веденні розповіді від імені молодої жінки. Мова роману створювали оселився в бузковому кущі соловей, «кола світла і тіні», «чарівна стіна краси». Текст наповнений різними стилістичними засобами, найчастіше, зустрічаються метафори і епітети.
Все ж на підступах до утворення стилістичного ядра «Війни і миру» стояли не названі вище романи і повість, а кавказькі і особливо севастопольські розповіді. Автор зовсім відходить убік - події, люди, характери, рядові солдати і офіцери, і не кожен з них сам по собі, не герой, що вищий над іншими, тільки - правда. У шуканні правди, під підривань залежалися, уявних істин - діяльність автора, його творчість і він сам. Мова «Війни і миру» чудовий зразок багатства і виразності російської мови, які, за словами Толстого, «де потрібно - ніжний і зворушливий, строгий і серйозний - де потрібно жвавий і живий». Авторська мова будується на основі загальнонаціонального російської літературної мови, але в той же час, у романі багато побутових найменувань, особливостей обласних говорив. Наприклад: «зелених», «Тік», «насупротив». Жива народна мова особливо виразно звучить у героїв з народної маси: Тихона Щербатого, Платона Коротаєва, солдат. Безискусственность мови героїв особливо помітно виступає у фразах де народ замінює середній рід жіночим. Наприклад: «Спину погрієшся, а черева замерзла. Ось чуда ». Роман Толстого історичний, автору необхідно передати колорит літературного розмовної мови першої чверті 19 століття. Цим і пояснюється велика кількість так званих историзмов в романі (брігет, клавікорди). Реалістичну манеру Толстого реалізують образотворчі засоби мови. Порівняння відрізняються простотою і точністю, т.к письменник вважав, що вони повинні полегшувати читачеві розуміння думки автора, Ганні дивувати ефектами несподіваних зіставлень. (При появі Багратіона «розкидані в різних кімнатах гості, як струснути жито на лопаті, зібралися в одну купу). Епітети Толстого в ВІМ теж точні і конкретні. Прагненням до точності, зображенням душевних настроїв пояснюється велика кількість в романі складних прикметників. Погляд героїв автор визначає те, як запитально-сердитий, то, як невдоволено-запитальний, то, як щасливо - спокійний. Для зображення складного психологічного переживання Толстой часто вдається до використання антонімів (Безтурботно-втомлені обличчя солдатів).
Прагнення Толстого до природності і точності наклало своєрідний відбиток навіть на синтаксичну будову його промови. Говорячи про мову роману, можна відзначити громіздкість і ваговитість його окремих фраз, у тому числі з численними підрядними реченнями і з союзами якщо б, що, щоб: «Що б робила Соня, якщо б у ній не було радісного свідомості того, що вона не роздягалася три ночі перший час для того, щоб бути напоготові виконувати в точності всі приписи доктора, і що вона тепер не спить ночі, для того щоб не пропустити годинник ... »« Сам Бонапарта, не довіряючи своїм генералам, з усією гвардією рухався до полю битви, боячись втратити готову жертву, а 4000-ний загін Багратіона, весело розкладаючи багаття, сушився, обігрівався, варив вперше після трьох днів кашу, і ніхто з людей загону не знав і не думав про те, що належало йому »( 9, 208). І тут, без всяких пояснень і приєднувальних оцінок, у виборі слів, в тоні розповіді чітко протиставлені два світи - войовничо азартний і мирний, мирний навіть під час нав'язаної російським людям війни. І дієприслівникові звороти, «не довіряючи своїм генералам», особливо - «боячись втратити готову жертву», містять найбільша повне розкриття авторського розуміння особистості Наполеона, духу самовладдя і грубого насильства. Наймогутніша поезія «Війни і миру» - в її народних образах: «весело розкладаючи багаття, сушився...
