На пострадянському просторі крім Росії є як мінімум три країни, де доля російської мови не викликає ніякого занепокоєння. Це Білорусія, Казахстан і Киргизія.
У Білорусії більшість населення говорить в побуті і взагалі в повсякденному спілкуванні по-російськи, і в містах у молоді і багатьох людей середнього віку в російської мови практично відсутня навіть характерний в минулому білоруський акцент.
При цьому Білорусія - єдине пострадянська держава, де державний статус російської мови підтверджений на референдумі переважною більшістю голосів.
Очевидно, що послуги перекладачів з російської на білоруський ні затребувані ще довго, а можливо, і ніколи - адже практично вся офіційна і ділова переписка в Білорусії ведеться російською мовою.
Мовна ситуація в Казахстані більш складна. У дев'яності роки частка росіян у населенні Казахстану помітно скоротилася, і казахи вперше з тридцятих років минулого століття стали національною більшістю. За Конституцією єдиною державною мовою в Казахстані є казахський. Однак з середини дев'яностих існує закон, який прирівнює російську мову у всіх офіційних сферах до державного. І на практиці в більшості державних установ міського та регіонального рівня, а також в столичних урядових установах російська мова використовується частіше, ніж казахський.
Причина проста і цілком прагматична. У цих установах працюють представники різних національностей - казахи, росіяни, німці, корейці. При цьому абсолютно всі освічені казахи досконало володіють російською мовою, тоді як представники інших національностей знають казахський істотно гірше.
Схожа ситуація спостерігається і в Киргизії, де також існує закон, що надає російській мові офіційний статус, і в повсякденному спілкуванні російську мову в містах можна почути частіше, ніж киргизьку.
До цих трьом країнам примикає Азербайджан, де статус російської мови офіційно ніяк не регулюється, проте в містах більшість жителів корінної національності дуже добре володіють російською, а багато хто воліє користуватися ним у спілкуванні. Цьому знову-таки сприяє багатонаціональний характер населення Азербайджану. Для національних меншостей з часів Радянського Союзу мовою міжнаціонального спілкування є російська.
Осібно в цьому ряду стоїть Україна. Тут мовна ситуація своєрідна, а мовна політика набуває часом вкрай дивні форми.
Все населення сходу і півдня України говорить по-російськи. Причому спроби насильницької українізації в ряді регіонів (в Криму, Одесі, Донбасі) призводить до зворотного результату. Раніше нейтральне ставлення до української мови змінюється негативним.
У підсумку на цих територіях зникає навіть традиційна змішана мова - суржик на сході і Одеський говір в Одесі та околицях. Нове покоління вчить язик не на прикладі батьківської мови, а прикладі промови російських телевізійних дикторів, і починає говорити на правильному російській літературній мові (зі сленговими особливостями XXI століття).
Показовий приклад: в російській мові української молоді гортанне українське «м'яке» Г (h) змінюється «твердим» Ґ (g) московсько-пітерського типу.
І на західній Україні теж не все просто. Адже населення Прикарпатської та Закарпатської України говорить на діалектах, які в суміжних країнах (Словаччини, Угорщини, Румунії, Югославії) вважаються окремою русинською мовою.
І виходить, що на українській літературній мові і на говорах, близьких до літературного, в Українській державі говорить меншість населення. Однак українська влада в останні роки займаються насадженням української мови абсолютно безглуздими методами - начебто нікому не потрібного, але обов'язкового перекладу всіх фільмів, що йдуть в кінотеатрах, на українську мову.
Втім, неперевершеними в прагненні до того, щоб для перекладу з російської мови були потрібні послуги бюро перекладів, залишаються країни Балтії - особливо Латвія і Естонія.
Правда, треба відзначити, що мовна політика держави і ставлення населення - це все-таки дві великі різниці (як все ще говорять в Одесі). Чутки про те, що для спілкування з місцевим населенням російському туристові потрібен переклад з англійської, сильно перебільшені.
Вимоги життя сильніше, ніж зусилля держави, і в даному випадку це проявляється як не можна боле наочно. Навіть молодь, яка народилася в Латвії та Естонії вже в період незалежності, володіє російською мовою в достатній мірі, щоб можна було зрозуміти один одного. І випадки, коли латиш або естонець відмовляється говорити російською з принципу - рідкісні. Настільки, що кожен з таких випадків виявляється предметом бурхливого обговорення в пресі.
За свідч...
