могою визначення цих основних життєвих цінностей, лежить в основі моральної поведінки. З погляду Сократа, благо («агатом») визначається як таке при відповідності його поставленої людиною мети. Як зазначає М.Р. Гінзбург, «введення Сократом принципу доцільності, загального для блага і краси, зводить їх з оціночних понять (« хороше »,« прекрасне ») в ранг ідеальних цінностей» [12, с. 147].
Аристотель, розглядаючи в «Великій етиці» окремі види благ, вперше вводить термін «ціноване» («Тіміа»). Він виділяє ціновані («божественні», такі як душа, розум) і хвалений (оцінені, що викликають похвалу) блага, а також блага-можливості (влада, багатство, сила, краса), які можуть використовуватися як для добра, так і для зла. Таким чином, на відміну від Сократа, у Аристотеля, за його власними словами, «благо може бути метою і може не бути метою» [3, с.300].
На відміну від філософів європейської античності, при розгляді етичних проблем, що зосередили свою увагу на різних аспектах співвідношення цінностей і цілей людини, східна, і, насамперед конфуціанська, філософія особливу увагу приділяла питанням співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел походження етичних цінностей і норм. Найважливішою етичною категорією китайської філософії є ??чеснота («де»), що розуміється як найкращий спосіб існування індивіда.
Нормативні принципи «чи», що визначаються як благопристойність, етикет, ритуал, церемонії і т. п., являють собою сукупність детально розроблених правил, обрядів, жорстко регламентованих форм поведінки, обов'язкових для ретельного виконання. За словами І. І. Семененко, в висловах Конфуція немає орієнтації на вироблення внутрішніх критеріїв людської поведінки, відмінних від прийнятих норм, однак він переводить традиційні норми всередину людини, роблячи їх областю особистих, глибоко інтимних переживань [28, с.175].
Конфуцианская філософія, таким чином, у відомому сенсі передбачила розуміння діалектичного характеру процесів становлення особистості та формування її ціннісних орієнтацій, описуваних сучасною психологією в полярних поняттях, таких як ідентифікація та інтерналізація. На зміну описаної філософської традиції, що зробила вплив і на релігійний світогляд середньовіччя з його уявленням про ідеальний характері цінностей, в новий час приходить період формування наукових основ знання, що ставить під сумнів саму можливість використання ціннісних категорій.
Такий утилітарний підхід до етики отримав надалі теоретичне обгрунтування в працях засновника деонтології І. Бентама. На його думку, користь, вигода - це єдина мета і норма поведінки людини, основа людського щастя.
У російської релігійної філософії, зокрема в роботах В. С. Соловйова, Н. А. Бердяєва, М. О. Лоського, ідеальний і абсолютний характер сфери цінностей визначається через поняття духовності, що має божественне походження. Так, у Н. О. Лоського основа цінностей - це «Бог і Царство Боже». Він дає наступне визначення абсолютної цінності: «це - Бог як само Добро, абсолютна повнота буття, сама в собі має сенс, який виправдовує її, робить її предметом схвалення, що дає безумовне право на здійснення та перевагу чого б то не було іншому» [24, с.266]. Щодо абсолютної цінності всі інші носять похідний характер. Н. О. Лоський розділяє похідні цінності на позитивні (добро) і негативні (зло) залежно від їх спрямованості до здійснення абсолютної повноти буття або до видалення від неї.
У вітчизняній психології, співзвучною по багатьом позиціям західній гуманістичної традиції і, можна сказати, в чому її випередила, аналогічні підходи до розуміння цінностей розглядаються в різних аспектах вивчення властивостей особистості. За словами Б. Ф. Ломова, незважаючи на відмінність трактувань поняття «особистість», у всіх вітчизняних підходах в якості її провідної характеристики виділяється спрямованість. Спрямованість, по-різному розкривана в роботах С. Л. Рубінштейна, А. Н. Леонтьєва, Б. Г. Ананьєва, Д. Н. Узнадзе, Л. І. Божович та інших класиків вітчизняної психології, виступає як системоутворюючі властивість особистості, весь її психічний склад. Б. Ф. Ломов визначає спрямованість як «ставлення того, що особистість отримує і бере від суспільства (маються на увазі і матеріальні, і духовні цінності), до того, що вона йому дає, вносить в його розвиток» [23, с. 37].
А.Г. Здравомислов розглядає ціннісні орієнтації як «відносно стійке, вибіркове ставлення людини до сукупності матеріальних і духовних благ і ідеалів, які розглядаються як предмети, цілі або засоби для задоволення потреб життєдіяльності особистості. У ціннісних орієнтаціях як би акумулюється весь життєвий досвід, накопичений в індивідуальному розвитку людини »[17, с. 254].
У Ф.Р. Філіппова «ціннісні орієнтації - це інтегральне (інформативно-емоційно-вольове) властивість і с...