рської продукції, яка продається через біржі, коливається в межах 1-3%, тоді як вона повинна становити не менше 10%, як це практикується в країнах з цивілізованим ринком. Такі прогресивні методи біржової торгівлі як форвардні, ф'ючерсні і опціонні контракти, ярмаркові торги в системі оптової торгівлі сільськогосподарською продукцією становлять мізерну частину. Прямі контракти (між сільськогосподарськими та переробними підприємствами) не сприяють прозорості ринку та об'єктивності цін, а, навпаки, використовуються як важелі тиску на аграріїв зі боку регіональних монополістів-переробників. Тому можливості удосконалення цінової політики в аграрному секторі шляхом істотного поліпшення ринкових відносин дуже великі.
Удосконалення бюджетної політики по відношенню до села вимагає поступового обмеження державної підтримки від виробництва і спрямування її на загальний розвиток сільської території. Справа в тому, що механізм стимулювання виробництва (дотації на одиницю площі, поголів'я тварин або продукції) створює нові проблеми: збільшення виробництва продукції викликає зниження цін на неї, а далі - необхідність цінової підтримки виробників. Так вже було не раз у світовій практиці, в тому числі і в Україні, а саме в зерновому секторі, у 2004 і 2008 рр.., коли через стимулювання збільшення виробництва в результаті знизилися ціни. Без великого споживчого попиту, організованого ринку та системи експорту продукції будь-яке стимулювання її виробництва в Україні обертається зниженням цін і необхідністю компенсації втрат аграріям. Крім тою, підтримка виробництва має ті ж недоліки, що і підтримка цін: нерівномірність за підгалузями виробництва та видами продукції, по підприємствах, а також по регіонах, районам і роках. Тому в ЄС ефективнішою визнана підтримка розвитку сільської території.
Експортний потенціал АПК України використовується ще дуже слабо, лібералізація зовнішньої торгівлі сільськогосподарською продукцією не підкріплена стимулюванням її експорту. Як наслідок, український аграрний сектор недостатньо інтегрований у світовий продовольчий ринок. Про це свідчить маленька частина експорту в валової продукції галузі, яка становить 12%, тоді як у Польщі та Угорщини цей показник дорівнює 25%, а в Німеччині - понад 50%.
Значною мірою це обумовлено низькою конкурентоспроможністю вітчизняної сільськогосподарської продукції порівняно з продукцією інших країн-експортерів.
Серед основних елементів, які обумовлюють конкурентоспроможність аграрної продукції, можна виділити наступні фактори: якість, витрати виробництва і ціна реалізації. У свою чергу вони залежать від впливу низки інших факторів, які формують якісні переваги продукції та індивідуальний рівень витрат товаровиробника. Таким чином, забезпечення конкурентоспроможності та підвищення її рівня є багатофакторним явищем.
Розглянемо основні напрями забезпечення конкурентоспроможності аграрної продукції на прикладі виробництва зернових, так як в...
