го федерального закону обумовлене як особливостями населення нашої країни, так і вимогами Конституції Російської Федерації, в першому рядку тексту якої зафіксовано, що народ нашої країни багатонаціональний.
На території Росії проживає більше ста народів, як великих, так і малих, причому кожен з них володіє унікальними особливостями культури, і кожен зіграв певну роль у формуванні російської державності. Поряд з цим для всіх проживаючих на території Російської Федерації народів характерна духовна спільність, що стала результатом тривалого і дружнього співіснування в єдиній державі. p> Право на національно-культурну автономію належить усім російським народам (етносам), як мають свої державні та адміністративні утворення, так і не мають.
Право на національно-культурну автономію в рівній мірі належить як чисельно великим народам, так і народам нечисленним.
Закон не визначає ні поняття народу, ні поняття етносу. Ці поняття застосовуються лише як сукупність людей, що володіють загальними і стабільними рисами і особливостями культури, психологічного складу, а також мови і виробничої діяльності. p> У Концепція збереження і розвитку нематеріальної культурної спадщини народів Російської Федерації на 2009 - 2015 роки, зазначено, що в нашій країні, де громадяни належать до різних національностей, в тому числі нечисленним, і нерідко проживають розрізнено, національно-культурна автономія дозволяє вирішувати питання збереження і розвитку своєї самобутності, досягнення міжнаціональної стабільності та попередження конфліктів на національному грунті, а також, не ущемляючи права суб'єктів та органів місцевого самоврядування, розширює їх можливості і відповідальність у здійсненні державної національної політики [9].
Федеральним законом Про Федеральному законі В«Про внесення зміни до статті 16 Федерального законуВ« Про національно-культурної автономії В»була визначена організаційно-правова форма національно-культурної автономії - громадська організація [3].
1.2 Проблеми правового регулювання національно-культурної автономії
Останнє десятиліття у багатьох країнах, включаючи Росію, характеризується різко зрослим значенням різних (у тому числі екстремістських) форм самосвідомості народів - релігійного, етнічного та ін З'явилася велика кількість громадських об'єднань, активно піднімають питання правового забезпечення національного розвитку неуважно, дисперсно проживають груп етносів і кожного окремого громадянина, що належить до даного етносу. Так об'єктивно виникає спаяність, злитість індивідуальних прав людини і громадянина та колективних прав етносу, чому-небудь не має умов для створення територіальних форм автономії. Найбільш ефективним інститутом реалізації цих запитів стала національно - культурна автономія, яка являє собою екстериторіальну форму національної самоорганізації. p align="justify"> Незваж...