аденого навпіл аркуша - малюнок голови. На іншій - езотеричний текст, кожен рядок якого закінчується алхимическим знаком. Причому кожен такий знак являє собою, мабуть, теж фразу, так як варто після крапки у рядку і закінчується теж крапкою. Спроба розшифрувати цей текст методом алхіміків, "за відсутності іншої документації", визнається самими авторами каталогу колекції П. Олександра, "неповної". По-русски переклад звучить так:
Як змія виповзає зі своєї шкіри,
Гак ви звільніть себе від гріха.
Баланс допомогою взаємопроникнення
протилежностей.
Людина розглядається в трьох аспектах.
Не можна обмежитися тільки розшифровкою окультного змісту цих рядків, так як вони, цілком очевидно, адресовані тій, чия голова зображена на інший половині аркуша.
Думка про те, що Модільяні порівнював своє звільнення від диявола зі змією, яка вилазить зі своєї шкіри, може мати ще й інші алюзії. Малюючи Ахматову у вигляді "Канатної танцюристки", що тримається за трапецію, а також у позі, що зображає "Не те акробатку, не те балерину з лівою ногою у голови", він знав напевно, що вона могла приймати також і позу змії. У молодості, коли "Грали в цирк", вона "виступала як жінка-змія; гнучкість у неї була дивовижна - вона легко закладала ногу за шию ". br/>
У кімнаті моєї живе гарна
Повільна чорна змія;
Як і я, така ж лінива
І холодна, як я.
Увечері складаю казки чудові
На килимі у червоного вогню,
А вона очима смарагдовими
Байдуже дивиться на мене.
Вночі чують стогнуть скарги
Мертві, німі образу ... p> Я іншого, вірно, побажала б,
Якщо б НЕ зміїні очі.
Тільки вранці знову я, покірна,
Таю, немов тонка свічка ... p> І тоді сповзає стрічка чорна
З низько оголеного плеча. br/>
Тема "Диявола" у творчості Ахматової і Модільяні досі ніким не вивчена, хоча вона може багато чого прояснити навіть у їх поведінці. У таємничих рядках Модільяні поруч з малюнком жіночої голови, як мені здається, присутні кілька шарів. Їх підтекст пов'язаний, по-перше, з "Піснями Мальдорора ", яким приписувалося згубний, майже наркотичну вплив на Модільяні, по-друге, у свідомості Модільяні образ Ахматової асоціювався з образом Мальдорора, диявола, від якого він хотів звільнитися, як від мари:
Я була його забороненою книжкою,
До неї ти чорною пристрастю був палимо ... br/>
третє, він і себе ототожнював з образом Мальдорора, про що свідчить малюнок "Каріатиди", подарований Н. Хамнет з написом "Мадам від Мальдорора ". Цей загадковий текст міг бути навіть зашифрованою поемою, присвяченій їй. Останнє слово трактується як спотворення слова "світло" на івриті, за звучанням схожого на "aour". За моїми припущеннями, це слово "Amour" (любов), в якому спеціально пропущена буква "M" для конспірації. Весь текст написаний по-французьки, і навряд чи той, до кого він адресований, міг знати іврит.
У 15 років, ще в Італії Амедео зі своїм старшим товаришем бував на спіритичних сеансах. Як згадує його мати, цей же товариш справив на її сина згубний вплив і втягнув його в інтимні стосунки.
Модільяні привіз з Італії в Париж дві ранні акварелі - чоловік і жінка під час спіритичних сеансів. На одній з них чоловік тримає руки, розставивши пальці для "столоверченія". Ахматова, буваючи вдома у Модільяні, не могла не бачити цих акварелей. Саме таке положення пальців вона потім показувала Найману і Бродському (два складених разом великих пальця обох рук і розставлені інші), говорила, що за цей жест у свій час давали 5 років, і радила їм прочитати статтю В. Соловйова про спірітізме78. У Парижі Модільяні продовжував відвідувати спіритичні сеанси зі своїм другом, поетом і художником Максом Жакобом, але говорив про це з великою обережністю. Чи міг Модільяні брати з собою на спіритичні сеанси Ахматову? Швидше за все, так. У цьому контексті фрази "О, це можете тільки ви", "О, передача думок "набувають нового змісту і вказують на особливі боку їх відносин, на невивчену область їх знань, які мали більш серйозне вплив на їх життя і творчість, ніж це прийнято вважати. Безумовно, своїми поглядами на мистецтво і поезію Модільяні ділився з Ахматової і давав їй читати "Пісні Мальдорора" Лотреамона, творчість якого в Росії до останніх років було невідомо. Цю книгу Модільяні вважав найціннішим своїм скарбом і, за свідченням Ахматової, "постійно носив у кишені". У нарисі Ахматова згадує про Лотреамон навмисне побіжно, як взагалі говорила вона про багато важливих і таємних речах. Але не з приводу чи цих рядків з нарису вона пише в "Прозі про поему": "Чи стала вона (тобто поема) зрозуміла, - не думаю! .. Десь у моїх прозових нотатках миготять якісь промені - не більш ". br/>
Чи не відбитися від мотлоху строкатою. p> Це старий чудить Каліостро -
Сам витончений сатана,
Хто зі мною над мертвим не плаче,
Хто не знає...
