няються то надягла на себе злочинницьку маску, то настільки дрібними і смішними, що ми готові їм пробачити їх віроломно, то настільки нещасними, що вони збуджують замість гніву гостру жалість.
У цьому своєму останньому творі Діккенс зібрав всі сили свого гумору, затуляючись чудесними, веселими, симпатичними образами цієї ідилії від оволоділа їм меланхолії. Мабуть, однак, меланхолія ця мала знову ринути на нас в детективному романі Діккенса "Таємниця Едвіна Друда" (The Mystery of Edwin Drood). Роман цей розпочато з великою майстерністю, але куди він повинен був привести і який був його задум, ми не знаємо, бо твір залишилося незакінченим. 9 червня 1870 пятідесятівосьмілетній Діккенс, не старий роками, але виснажений колосальним працею, досить безладної життям і безліччю всяких неприємностей, помирає в Гейдсхілле від інсульту.
ПІСЛЯ СМЕРТІ
В
Слава Діккенса продовжувала зростати після його смерті. Він був перетворений на справжнього бога англійської літератури. Його ім'я стало називатися поруч з ім'ям Шекспіра, його популярність в Англії 1880-1890-х рр.. затьмарила славу Байрона. Але критика і читач намагалися не помічати його гнівних протестів, його своєрідного мучеництва, його метань серед протиріч життя. Вони не зрозуміли і не хотіли зрозуміти, що гумор був часто для Діккенса щитом від надмірно ранящих ударів життя. Навпаки, Діккенс придбав насамперед славу веселого письменника веселій старої Англії. Діккенс - це великий гуморист, - ось що ви почуєте перш всього з вуст рядових англійців з самих різних класів цієї країни.
У честь Діккенса названо кратер на Меркурії.
ДІККЕНС У РОСІЇ
Популярність Діккенса була воістину феноменальною. Слава чесного, правдиво зображує життя письменника, з глибокою симпатією розповідає про простих, чистих душею людях, часто принижених і ображених, приходить до Діккенсу в 40-ті роки, коли в російській літературі перемагає гоголівське реалістичний напрямок. З цього часу поява кожного твору Діккенса - подія російської словесності. Про Діккенсі з захопленням відгукується Гоголь, з глибокою повагою пишуть Бєлінський, Герцен, Чернишевський, Писарєв. У вищій ступеня високу оцінку майстерності і духовності творів Діккенса дають Тургенєв, Гончаров, Л. Толстой, Достоєвський. p> Російські революційні демократи особливо цінували соціальний пафос творів Діккенса, в яких вони бачили майже документальне свідчення всієї глибини суспільних конфліктів, роз'їдають Англію. Л. Толстому особливо близький виявився Діккенс - гуманіст, чоловіколюбець. Толстой зазначав, що серед книг, зробили на нього вирішальний вплив в юності, одне з перших місць належить "Девіду Копперфілду ". В щоденниках і листах Толстой залишив такі захоплені відгуки про англійську письменника: "Чарльз Діккенс - найбільший письменник-романіст XIX в. ... Його книги, пройняті істинно християнським духом, приносили і будуть приносити дуже багато добра людству ... "
Особливі творчі стосунки пов'язують з Діккенсом Достоєвського. Діккенс був близький Достоєвському зображенням і розумінням життя міста з його кричущими контрастами багатства і злиднів, глибоким співчуттям до страждань знедолених, особливо до страждань дитини. Достоєвський вважав, що з усіх англійських письменників саме Діккенс особливо близький російським людям. Сліди впливу Діккенса можна знайти в "Селі Степанчиково", "Дядечковому сні" і особливо у "принижених і ображених ". Звертається до Діккенсу Купрін, а Л. Андрєєв створює свій перше оповідання "Баргамот і Гараська" (1898) під його прямим впливом.
Горький, хоча не всі приймав у філософії Діккенса, зауважив, що цей англійський письменник назавжди залишився для нього художником, "який дивовижно збагнув труднейшее искусст під любові до людей ".
На російській мовою переклади творів Діккенса з'явилися наприкінці 1830-х годов. У 1838 році в пресі з'явилися уривки "Посмертних записок Піквікського клубу", пізніше були переведені оповідання з циклу "Нариси Боза". Всі його більші романи перекладені по кілька разів, перекладені і всі дрібні твори, і навіть йому не належать, але спрямовані ним як редактором.
Діккенса Переклади:
В· В. А. Солоніцин ("Життя та пригоди англійського джентльмена містера Миколи Никльби, з правдивим і достовірним Описом успіхів і невдач, підвищень і падінь, словом, повного терени дружини, дітей, родичів і всього взагалі сімейства зазначеного джентльмена "," Бібліотека для читання ", 1840),
В· О. Сенковський ("Бібліотека для читання "),
В· А. Кронеберга ("Святочні оповідання Діккенса", "Сучасник", 1847 № 3 - переказ з перекладом уривків; повість "Битва життя", там же ),
В· І. І. Введенський ("Домбі і Син", "Договір з привидом "," Замогильні записки Піквікського клубу "," Давид Копперфільд ");
В· пізніше - З. Журавська ("Життя і пригоди Мартіна Чезлвита ", 1895;" Без виходу ", 1897),
