що центральна влада сама являє собою явний компроміс між регіональними політичними та діловими лідерами і столичної номенклатурою, дає реальний шанс до пошуку стабільної та ефективної моделі "центр - регіони". Інакше місцева еліта України в найближчому майбутньому може стати периферійною. Світ політичної еліти України досить жорстко поділений на "своїх" і "чужих". У цьому поділі принцип маркування політиків за місцем народження, освіти найчастіше грають велику роль, ніж власне професійні якості. Непрофесіоналізм є однією з особливостей регіональної структуризації української еліти. Очевидне збіг ідейно-політичної та регіональної диференціації ще раз підкреслює значимість регіонального чинника, а трансформація адміністративно-господарської, номенклатурної еліти в суто політичну - являє собою один з каналів змішаної системи відтворення еліт поряд з такими каналами, як особисті зв'язки і вибори до Верховної Ради. Саме ці канали є поки основними механізмами, які передають і закріплюють місцеві, регіональні протиріччя на рівні політичного істеблішменту. Вибір оптимальної системи відтворення допоможе максимально згладити регіональні протиріччя, що не дозволяють політичному апарату держави забезпечувати економічну, соціальну та політичну стабільність.
Таким чином перші 10 років незалежності України ознаменувалися занепадом підприємств і відвертим розграбуванням держактивів. У цей період проходить жорсткий поділ і перерозподіл сфер впливу за територіальною ознакою, формуються регіональні еліти, які до кінця 90-х виходять на принципово новий рівень - Політичний, необхідний для закріплення захопленої власності та легалізації власного бізнесу. [10]
В
2. Розвиток політичної еліти після "Помаранчевої революції "
Режим Л.Кучми виявився найбільш стабільним і придатним для економічної еліти Донбасу. Період з 1997 по 2004 був досить спокійним. Кучма вміло маневрував між Сходом і Заходом, даючи обіцянки першого, і частково проводячи прозахідну політику. Однак західноорієнтованих еліту такий курс Кучми не влаштовував. Крім того сам президент став втрачати свій рейтинг у зв'язку з низьким матеріальним благополуччям народу, "касетним скандалом" і набрали чинності опозиційними силами ("Україна без Кучми"). Опозицію Кучмі склали не тільки націоналістичні НСНУ і Батьківщина, а й соціалісти з комуністами. Тоді президент домовився з Ющенком, який тоді очолював найбільшу партію, і дав йому посаду Голови Нацбанку. Але й такий розклад сил не влаштував економічну опозицію. До президентських виборів 2004р. опозиція підготувалася завчасно. Не залежно від результатів виборів помаранчевий бунт мав відбутися. Іскрою для його загоряння стало оголошення результатів другого туру виборів, в якому перемогу здобув "приймач" В.Янукович. У мить ока Майдан Незалежності зійшовся натовп. У даному випадку професійно спрацювала помаранчева команда. Опозиція зіграла на невдоволенні половини країни, розвішала обіцянки і прикупила пе...