ій літературі воно представлене як єдність буття й небуття, виникнення і знищення.
Висловлюючи стан незавершеності існування, становлення розкриває перехід можливості в дійсність і може розглядатися як проміжна ланка між ними. Дане визначення спирається на досягнення попередньої філософської думки.
Інше значення становлення, має конкретний зміст, пов'язане з позначенням розвитку таких явищ, феноменів, якостей, утворень, процесів відрізняються від певного початкового стану щодо завершеності. Саме таке розуміння становлення використовується в етиці, соціальної психології, соціології, педагогіці і т.д.
Характеризуючи процес напрями становлення, акцент робиться насамперед на тому, що це - процес діалектичної взаємодії людського індивіда, наділеного певними задатками і здібностями, з соціальним оточенням, з урахуванням його саморозвитку, саморуху.
Відбувається індивідуальна трансформація соціального досвіду, культури людства, яка проявляється двояко: з одного боку, людина, спираючись на конкретні умови життя, особисті якості, по-різному засвоює соціальний досвід, а з іншого - своєрідність, індивідуальність яку набуває цей досвід у кожної особистості, стають одним із джерел зміни звичних схем поведінки і відносин, які склалися.
Таке розуміння даної дефініції знімає в принципі всіляку різницю між поняттями «соціалізація» та «становлення». Одночасно в рамках загального процесу соціалізації становлення виступає як більш частковий момент, складовими компонентами якого є виховання, формування і розвиток.
Цілеспрямоване виховання в ідеалі передбачає максімально управляти процесом соціалізації. Однак повне усунення стихійного початку з процесу соціалізації особистості видається неможливим, а установка на можливість цього - помилковою і ілюзорною, адже розвиток і становлення суспільства і його членів завжди зберігає особливості природно-історичного процесу, який включає в себе складну діалектику свідомого і стихійного.
Соціалізація людини розгортається за конкретними умовами життєдіяльності індивіда.
Цей процес охоплює всі аспекти прилучення особистості до культури, навчання й виховання, за допомогою яких людина набуває здатності брати участь у суспільному житті.
Успішною соціалізації сприяє дія таких факторів, як очікування, зміна поведінки і прагнення відповідати цим очікуванням. Долучаючись до процесу історичної практики, індивід проявляє свою соціальну сутність, формує соціальні якості, набуває особистий життєвий досвід. Об'єктивно, формуючи і розвиваючи власне «Я», людина не може існувати без спілкування та діяльності.
Отже, основними сферами соціалізації можна вважати діяльність, спілкування і самосвідомість. У діяльності людина виражає себе як суспільний індивід, проявляє особистісні якості, самостійність, ініціативу, творчість і професіоналізм, засвоює нові види прояву власної активності.
У сфері спілкування відбувається поглиблене розуміння себе та інших учасників комунікативного процесу, збагачення змісту взаємодії та сприйняття людьми один одного. Сфера самосвідомості передбачає становлення «Я-концепції» індивіда, осмислення свого соціального статусу, освоєння соціальних ролей, формування соціальної позиції, моральної орієнтації людини.
Під способами соціалізації вчені переважно розуміють конкретні види взаємодії індивіда з середовищем, за допомогою яких він активно долучається до громадського життя і засвоює соціальний досвід. Способи залежать як від особливостей самої особистості, так і від соціальної ситуації, в якій індивід виявляється.
Вищесказане дозволяє говорити про зовнішньому і внутрішньому прояві відносини особистості до умов життєдіяльності, які не завжди збігаються, тобто зміст соціалізації не буде повним, якщо його оцінювати лише за зовнішніми ознаками. Йдеться також про зовнішні і внутрішні критеріях процесу соціалізації.
Серед критеріїв социализированности особистості виділяють:
. зміст сформованих установок, стереотипів, цінностей, картин світу; адаптованість особистості, її типова поведінка, спосіб життя;
. соціальна ідентичність, незалежність особистості, впевненість, самостійність.
В умовах демократичних форм взаємодії можливі такі способи соціалізації, як: індивідуалізація; актуалізація «Я»; самореалізація (прояв власного «Я», перетворення потенційних можливостей в актуальні, задоволення потреби в самореалізації, впевненість у висловлюванні думок, самостійність у вирішенні проблем, ініціативність); інтеграція (прилучення особистості до норм і цінностей спільноти, світових соціальних інститутів і до цивілізації за рахунок розвитку і збагач...