/p>
Виходить, що вже в кінці 18 - початку 19 століть розвивалася тенденція до постановки іменної частини складеного іменного присудка у форму орудного відмінка, незалежно від частини мови. І, звичайно ж, як справжній ас своєї справи, Карамзін відбив її (але тільки відбив).
Пункт номер три у цьому розділі - це, як не дивно, вживання двусоставних пропозицій замість сучасних безособових (У як!) У всьому винне присудок. Хто ж так зараз скаже, чи напише? p> Всі доводить, що вони мали вже звичаї цивільні.
Сей народ, древній і численний, який займав і займає таке велике простір в Європі та Азії, не мав Історика, бо ніколи не славився перемогами, не відбирав чужих земель, але завжди поступався свої: у Швеції та Норвегії готянина і в Росії, може бути, Слов'янам - і в одній злиднях шукав для себе безпеки, не В« маючи (за словами Тацита) ні будинків, ні коней, ні зброї, харчуючись травами, одягаючись шкірами звірячими, ховаючись від негоди під сплетеними гілками В».
Правильно, ніхто. А ось Карамзін писав (Пропозиція з В«Історії ...В» ж процитовано). Дуже вже це словосполучення В«мати небудь В»схоже на англійське (наприклад)В« to have something В», до речі, дуже широко англійцями употребляющееся (I have an idea - дослівно - Я маю ідею; I have a house - дослівно - Я маю будинок). Зазвичай пропозиції з таким присудком перекладаються російською мова як раз таки безособовими конструкціями.
З другого прикладу видно, що подібним чином будувалися і дієприслівникові і причетні обороти: В«маючи, або імев небудьВ», В«Мав небудьВ». p> У договорі Олега з греками згадується ще про Волосі, якого ім'ям і Перунові клялися Росіяни у вірності, мавши до нього особливу повагу, бо він вважався покровителем худоби, головного їх багатства.
Купці, ремісники охоче відвідували Слов'ян, між якими не було для них ні злодіїв, ні розбійників, але бідній людині, що не мав способу добре пригостити іноземця, дозволялося вкрасти все потрібне для того у сусіда багатого: важливий обов'язок гостинності виправдовував і саме злочин.
В«МатиВ» (або В«не матиВ») Карамзін міг все: і В«досвідченість довготривалуВ», і В«повідомленняВ», і В«Вождів тільки приватнихВ», і В«Нещасні для них слідстваВ», та В«города на земліВ», і В«особливих тілоохоронцівВ», і В«вірну ХронологіюВ», і В«все потрібне для людиниВ», і навіть В«щасливе діяВ» і В«своє дитинствоВ». Ці випадки можна віднести до лексико-синтаксичним, бо часто в сучасній російській мові ми використовуємо синонімічні їм дієслова. Наприклад, не В«Маючи торгівлюВ», а В«торгуючиВ». Як відомо, Карамзін зробив багато чого в сфері запозичень, калькуючи іншомовні (зокрема, французькі) словосполучення. Дані його вишукування не прижилися.
У цей же розділ я віднесла і поширені (Звичайно) односкладні виразно-особисті пропозиції (зараз це розмовна риса, та й пропозиції не такі великі). Дивно якось звучить:
Всесвітня Історія великими спогадами прикрашає світ для розуму, а Російська прикрашає вітчизну, де живемо і відчуваємо.
Бачимо на землі величні гори і водоспади, квітучі луки і долини; але скільки пісків безплідних і степів сумовитих!
Читач помітить, що описую дії що нарізно, по роках і днях, але злягаються їх для більш зручного враження в пам'яті.
На їх місці зазвичай в сучасному російській літературній мові зустрічаються пропозиції, де обов'язково є підмет, виражений займенником першої особи однини чи множини.
При цьому нарівні з односкладними конструкціями у Карамзіна є і (не рідше) двусоставниє:
Так я мислив й писав про Ігоря, про Всеволода, як сучасник, дивлячись на них у тьмяне дзеркало стародавньої Літопису з невтомним увагою, з щирим повагою; і якщо замість живих, цілих образів представляв єдино тіні в уривках, то чи не моя вина: я не міг доповнювати Літопису!
Змушена зауважити, що до кінця томи односкладних пропозицій такого типу стає менше. Але, можливо, виною цьому не гостре чуття автора, а всі менший вияв його я у творі (все-таки це ж науковий праця).
Я не вважаю, що Карамзін шляхом вище перерахованих архаїзмів (всі чотири пункти) намагався стилізувати свою В«Історію Держави РосійськоїВ» (Події давно минулих днів) під старовину. По-моєму, з цією метою (якщо така є) він використовує лексику.
V. Управління. p> Архаїзми управління (Які є в томі I В«Історії Держави Російської) численні. Їх можна умовно розділити на дві великі групи:
1) поєднання, в якому дієслово вимагають при собі іншого прийменника і/або відмінка іменника;
2) конструкція відповідає сучасній граматиці, але не вживається - у неї є сучасний аналог.
Група номер один. В В«Історії Держави РосійськоїВ» (у першому томі) дуже багато таких (у сучасному мовою або відмінок, чи прийменник інший) архаїзмів управління дуже багато. Вони практично не...
