/p>
Леонардо Бруні та Поджо Браччоліні. p> Леонардо Бруні (1370 (74) - 1440) народився в Ареццо в бідній сім'ї, але зумів завдяки своїм талантам стати канцлером Флорентійської республіки.
Бруні переклав з грецької мови Платона, Аристотеля, Плутарха, Демосфена, Есхіла і т. д. Він називав своїм учителем Колюччо Салютати. Поджо Браччоліні писав про нього: В«У своїх творах Бруні захищав діяльну життя, ідеї загального блага і громадянського судження, підкреслював суспільну цінність інтелектуальної діяльності В»[12]. Після смерті Бруні наступні канцлери перестали відігравати значну роль у політиці, оскільки влада у Флоренції поступово зосередилася в руках Козімо Медічі.
Займаючись перекладами, Бруні перейнявся, як і інші гуманісти, величезною повагою до древнім класикам. Про греків він пише, що вони В«Зрештою ... більше піднесені В»[13], ніж його сучасники. Однак визнавав, що на відміну від античних мислителів, його сучасники діють заради іншого життя, райської. Як християнин він визнавав загробне життя, але в своїх листах і творах розмірковував виключно про земне життя. Бруні сприяв переоцінці Епікура, погляди якого протягом століть оголошувалися безбожними. У трактаті В«Введення в моральну філософію В»він порівнював етику епікурейців з етичними вченнями стоїків і перипатетиків, в результаті піднімаючи цінність етики Епікура, мовчазно відкидав оцінку, дану їй середньовіччям.
Бруні піддавав критиці схоластів за їх неуцтво, сліпе раболіпство перед Аристотелем, ніби він оракул Аполлона Піфійського, за спотворення істинного сенсу навчань древніх філософів. Будучи перекладачем, він зазначав, що багато старі перекази не передають істинний сенс перекладного, роблять його безглуздим і помилковим, що, в кінцевому рахунку, відштовхує людей утворених від такого читання. Поганий переклад, на його думку, не може дати користі людям, так як, спотворює закладену філософську думку. Наприклад, про переведення Аристотеля Бруні писав, що його книги: В«... з вини поганого перекладача доведені до смішний безглуздості і що, крім цього, в самих речах, і притому у вищій мірі важливих, багато помилкового В»[14], був упевнений, що сам Аристотель не впізнав би в них власні твори. Зважаючи на такі міркувань, він не вступав у полеміку з самим Аристотелем, як це робив Петрарка. Бруні застерігав людину від читання без розбору, яке подібно захворювань може принести шкоду розуму. Для нього, як для перекладача, проблема правильних перекладів була чітко видна, і він приділяв їй велику увагу. Бруні взяв на себе турботу про нові перекладах, щоб читач зміг ознайомитися з істинними навчаннями древніх мудреців.
Розглядаючи в своїх творах тему людського буття, Бруні прийшов до висновку, що людині притаманне помилятися, хоча від природи в нього закладено прагнення до істинного блага. Люди, на відміну від тварин, у яких немає вибору, і на відміну від бога, який не схильний сумнівам, постійно стоять перед вибором свого шляху. Він стверд...
