лі періоди, а й на основі прогнозних даних на планований період. Фактичні дані використовуються для оцінки прогнозних даних.
Фактично ж даний спосіб розрахований лише на кредитуванні забезпечення поточного функціонування підприємства, оскільки при інвестиційному кредитуванні період часу між відтоком коштів, що інвестуються їх матеріалізацією у вигляді збільшення припливу коштів може бути досить тривалим. Систему ризиків, існуючу при інвестиційному кредитуванні підприємств, цей метод також не враховує.
Слід зазначити, що метод оцінки кредитоспроможності на основі аналізу ділового ризику не позбавлений недоліків двох попередніх методів. Для цього методу діловий ризик пов'язаний з переривчастістю процесу кругообігу оборотних коштів, нагодою не завершити цей кругообіг ефективно. Тому він враховує такі основні фактори ділового ризику:
надійність постачальників;
диверсифікованість постачальників;
сезонність поставок;
тривалість зберігання сировини і матеріалів;
наявність складських приміщень і необхідність у них;
порядок придбання сировини та матеріалів;
екологічні фактори;
мода на сировину і матеріали;
рівень цін (доступність для позичальника) на придбані цінності та їх транспортування;
відповідність транспортування характеру вантажу;
введення обмежень на вивезення і ввезення імпортної сировини і матеріалів.
Діловий ризик пов'язаний також з недоліками законодавчої основи для здійснення і завершення операції, що кредитується, а також зі специфікою галузі позичальника.
В умовах економічної нестабільності аналіз ділового ризику в момент видачі позики істотно доповнює оцінку кредитоспроможності клієнта на основі фінансових коефіцієнтів, які розраховуються на основі середніх фактичних даних минулих звітних періодів.
В останні десятиліття в західних банках розробляються методи оцінки якості потенційних позичальників за допомогою різного роду статистичних моделей. Мета полягає в тому, щоб створити стандартні підходи для об'єктивної характеристики позичальника, знайти числові критерії для поділу майбутніх клієнтів на надійних і ненадійних, схильних до ризику банкрутства. Прикладом такої моделі може служити «модель Зета», розроблена групою американських економістів наприкінці 7О-хгг. і застосовувана банками в кредитному аналізі. Модель призначена для оцінки ймовірності банкрутства фірми. Значення ключового параметра «Z» визначається за допомогою рівняння, змінні якого відображають деякі характеристики аналізованої компанії: її ліквідність, швидкість обороту капіталу ит.д. Якщо значення коефіцієнта перевищує певну межу величину, то фірма зараховується до розряду надійних, якщо ж воно нижче критичної величини, то значить фінансовий стан такого підприємства вселяє побоювання і видавати кредит їй не рекомендується.
Розрахунок «Z-рахунку» (Е. Альтмана) здійснюється за формулою:
[16, с.3]
Значення Z-рахунку: 1,8 і менше ймовірність банкрутства дуже висока, від 1,81 до 2,7 - висока, від 2,8 до 2,9-банкрутство можливо, 3,0 і вище-ймовірність бан...
