о часу самих апостолів. Письмо не можна було інтерпретувати довільно: його слід було тлумачити в контексті історичної спадкоємності християнської Церкви. Параметри його тлумачення були історично закріплені і «дані». Оберман називає це розуміння «Переданням 1». «Переказ» тут означає лише «традиційний спосіб тлумачення Писання в співтоваристві віруючих».
«Проте в чотирнадцятому і п'ятнадцятому століттях виробилося кілька інше розуміння Передання. «Переказ» тепер розумілося як окремий і самостійний джерело одкровення, даний на додаток до Писання. Стверджувалося, що Писання зберігало мовчання з низки питань, однак для усунення цього недоліку Бог подбав про другу джерелі одкровення: усному Переданні, висхідному до самим апостолам. Це Передання передавалося в Церкві з покоління в покоління. Оберман називає цей переказ «Переданням 2».
Підводячи підсумки, слід сказати, що «Переказ 1» є доктринальної теорією одного джерела: доктрина заснована на Писанні, а «Переказ» відноситься до «традиційного способу тлумачення Писання». «Переказ 2» є доктринальної теорією двох джерел: доктрина заснована на двох різних джерелах - Писанні та усному Переданні. Вірування, яке відсутнє в Писанні, може, на підставі теорії двох джерел, бути виправдане як висхідний до усної Переданню. Саме проти доктринальної теорії двох джерел була, в першу чергу, спрямована критика реформаторів.
У вивчення і дослідження Писання великий внесок вніс гуманізм. Величезне значення, що надається гуманістами необхідність повернення «ad fonts» встановило пріоритет Писання над його коментаторами, особливо середньовічними. До тексту Писання підходили безпосередньо, а не через складну систему тлумачень та коментарів.
Письмо слід було читати на мовах оригіналу, а не в латинському перекладі. Так, Старий Завіт слід було вивчати давньоєврейською (крім розділів, написаних арамейською), а Новий Завіт потрібно було читати грецькою. Зростаючий інтерес гуманістів до грецької мови (який багато гуманістів вважали неперевершеним по здатності передавати філософські концепції) ще більше посилював важливість, що надається новозавітним документам. «Вчений ідеал пізнього Ренесансу припускав« trium linguarum gnarus »-« володіння трьома мовами »(староєврейською, грецькою та латинською)».
«Гуманістичний рух відкрило доступ до двох істотних знаряддям, необхідним для нового методу дослідження Біблії. По-перше, відкрився доступ до надрукованим текстам Писання на мови оригіналу. Наприклад, «Novum Instrumentum оmne», виданий Еразмом в 1516 р. відкрив вченим доступ до надрукованого тексту грецького Нового Заповіту, а в 1509 Лефевре д 'Етапль видав єврейський текст деяких Псалмів ». По-друге, стали доступні підручники з класичних мов, що дозволяло вченим вивчити ці раніше недоступні мови. «Чудовим прикладом такого роду матеріалів є підручник давньоєврейської мови« De rudimentis hebraica », виданий Раухліном в 1506 р. Більше поширені були грецькі підручники: 1495 р. алдінская друкарня випустила видання грецької граматики Ласкаріс; переклад грецької граматики Феодора Газького, зроблений Еразмом, з'явився в 1516 р., а в 1518 Меланхтон написав майстерний підручник грецької мови ».
Гуманістичний рух виробило текстуальную техніку, здатну точно встановити найкращий текст Писання. Ця техніка була використана, наприклад, Лоренцо Валлі для демонстрації п...
