Недоліками методики є неможливість її використання для оцінки кредитоспроможності при тривалому кредитуванні та те, що не враховуються багато факторів ризику, дія яких може позначитися через певний час.
У більшості випадків російські банки на практиці для достовірної оцінки фінансового стану позичальника застосовують експрес-методики аналізу фінансового стану, а також аналіз грошових потоків. При цьому поряд з кількісними показниками оцінки кредитоспроможності позичальників банки приділяють увагу та якісними показниками, зовнішнім і внутрішнім чинникам, впливає на бізнес. Головною проблемою при оцінці фінансового стану є розробка нормативних значень для порівняння, так як існує розкид значень, викликаних галузевою специфікою господарюючих суб'єктів, а наведені в економічній літературі прийнятні нормативні рівні фінансових показників розраховані без урахування цього. Через відсутність єдиної нормативної бази в галузевому розрізі об'єктивна оцінка фінансового стану позичальника неможлива, так як немає порівняльних середньогалузевих, мінімально допустимих і найкращих для даної галузі показників.
У сучасних умовах комерційні банки розробляють і використовують власні методики оцінки кредитоспроможності позичальників з урахуванням інтересів банку. Оцінка кредитоспроможності на основі аналізу ділового ризику. Практика показує, що доцільно виділити методику, засновану на аналізі ділового ризику, часто описувану в російській економічній літературі і використовує якісні фактори при оцінці позичальника.
Діловий ризик - ризик, пов'язаний з несвоєчасним завершенням кругообігу фондів і неефективним використанням ресурсів (фінансових, технічних, трудових). Методика оцінки кредитоспроможності на основі аналізу ділового ризику ще перебуває в стадії розробки і не адаптована до банківської практиці так, як з фінансових коефіцієнтів. Значення показників виробничої діяльності (при забезпеченості інформацією) і методики бальної оцінки дозволить доповнювати оцінку кредитоспроможності на основі фінансових коефіцієнтів. Оцінка кредитоспроможності банківських позичальників на основі фінансових коефіцієнтів. Традиційною методикою аналізу кредитоспроможності позичальника є методика аналізу на основі фінансових коефіцієнтів. Фінансові коефіцієнти підприємства прийнято об'єднувати в такі групи:
. Коефіцієнти ліквідності;
. Коефіцієнти ефективності використання активів;
. Коефіцієнти фінансового левеража;
. Коефіцієнти прибутковості (рентабельності).
Основою інформації для розрахунку фінансових коефіцієнтів у банку є:
. Фінансова (бухгалтерська) звітність підприємства;
. Баланс звіт про прибутки і збитки;
. Розшифровки підприємства про терміни дебіторської та кредиторської заборгованості;
. Планові розрахунки підприємства: бізнес-плани, техніко-економічні обґрунтування для отримання позики та ін.
Ліквідність підприємства це здатність своєчасно погасити боргові зобов'язання. Ліквідність підприємства характеризується показниками ліквідності балансу у вигляді співвідношення активів і платіжних зобов'язань. За ступенем ліквідності активи підприємства прийнято об'єднувати в такі групи:
) швидко реалізованих активи - грошові кошти і короткострокові фінансові вкладення з 2-го розділу балансу;
) Среднереалізуемие активи - дебіторська заборгованість терміном виникнення до 12 місяців з 2-го розділу балансу;
) медленнореалізуемие активи - запаси і витрати з 2-го розділу балансу;
) постійні активи - необоротні активи з його розділу балансу. Сюди ж можна віднести і дебіторську заборгованість терміном виникнення понад 12 місяців з 2-го розділу балансу.
Нормативне значення коефіцієнта абсолютної (швидкої) ліквідності прийнято на рівні 0,2-0,25 (або 20-25%), тобто при нормальній платоспроможності підприємству вважається достатнім мати до 25% вільних грошових коштів для розрахунків за поточними боргами. Нормативне значення коефіцієнта поточної ліквідності (проміжний коефіцієнт) прийнято на рівні 0,7-0,8 (або 70-80%). Нормативне значення коефіцієнта покриття (загальної ліквідності) прийнято на рівні 2,0 (або 200%).
Коефіцієнт покриття приділяється особливе значення. Він виступає основою для визнання структури балансу незадовільною (при оцінці підприємства на ступінь його неспроможності). У комерційних банках коефіцієнт покриття використовується для оцінки межі кредитування позичальника. Видачу позичок банк може припинити при значенні коефіцієнта, що дорівнює або менше одиниці. Це означає, що поточні зобов'язання нічим оплачувати.