дповідні документи згоріли 25 квітня того року в пожежі архієрейської канцелярії.
Справедливості заради треба відзначити, що спочатку ні архієрей, ні інше духовенство не виявляли особливого завзяття в питанні розвитку духовної освіти. І тут не обов'язково слід убачати злий умисел або торжество невігластва. Просто очевидні проблеми з матеріальною базою майбутньої Семінарії, домінування серед навчальних предметів латині, студіювання якої видавалося справою безглуздим, стали факторами, що змушують місцеве духовенство не поспішати з установою Семінарії. Парадоксальний той факт, що Синод поняття не мав про відсутність в Воронежі Семінарії і дізнався про це тільки зі скарги архімандрита Дивногорської монастиря Лазаря на єпископа Феофілакта. Настоятель, запрошений ще Веніаміном (Сахновський) в якості вчителя слов'яно-латинської школи, сидів без справи і просив владику відпустити його їхні єпархії, але відповіді не отримував. Тоді Лазар поскаржився на архієрея, зацікавивши тим самим Синод у питанні про стані духовної просвіти у Воронежі. 15 Це і прискорило установа тут Семінарії. Дана подія стала кульмінацією складного процесу розвитку духовної освіти у Воронезькій єпархії, тому дореволюційні краєзнавці приділяли йому підвищену увагу. Оскільки архів Воронезької Духовної Семінарії не зберігся, то в першу чергу роботи П.В. Нікольського, а також Н.І. Полікарпова, Т.М. Олейникова, В.В. Литвинова та ін є для сучасних дослідників важливим джерелом інформації про історичний шлях найстарішого в краї навчального закладу. Тим часом, у фонді Воронезької Духовної Консисторії, відкладіть в Гаво, збереглося більше 20 справ, які відносяться до історії Семінарії 70-х - 90-х рр.. XVIII в. Вони другорядні і не вносять принципових змін в канву подій тих років. Тим не менш, деякі справи заслуговують нашої звернення до них з вкрапленням їх у короткий огляд семінарської історії другої половини XVIII в. p> Указ про заснування Воронезької Духовної Семінарії відбувся 31 травня 1745. Представники архієрея їздили по єпархії, оглядали дітей священиків, протопопов, дияконів, паламарів 7 - 15 років (Духовний Регламент вік прийнятих учнів обмежував 10 роками), складали списки В«придатних до вченняВ». Відібрані особисто єпископом учні відсилалися, потім направлялися до вчителя Стасевичу. Останній повинен був скласти особливий шкільний каталог, в якому слід було докладно фіксувати дані про вихованців. У лютому 1746 по паперах значилося 124 учні, до кінця року реально залишився 51. в 1747 р. в Семінарії значилося 24 - 36 учнів, багато з них були в бігах.
Перед єпископом Феофілактом стояла важке завдання забезпечити Семінарію матеріальним змістом і самими учнями. А це було особливо складно, оскільки батьки, не розуміючи сенсу в латинізоване семінарському навчанні і не бажаючи тому витрачатися на своїх дітей, ховали їх від набору. Зважаючи на це від правлячого архієрея була потрібна незвичайна і послідовна жорстокість керівництв...