роти іудаїзму, написаний у формі спору. У розділі "Сарацинський закон", цілком присвяченої ісламу, обидва співрозмовника-опонента демонструють прекрасне знання предмета їх спору. p align="justify"> Абата Клюнійского монастиря Петра Високоповажного (1095-1156) можна без особливих перебільшення назвати основоположником середньовічного християнського ісламознавства. Він вважав, що з ісламом треба боротися не мечем, а переконанням. Розглядаючи мусульман як єретиків, Петро вважав можливим повернути їх в лоно церкви, якщо переконливо показати їм, у чому вони помиляються. У Толедо Петро Високоповажний зібрав навколо себе групу перекладачів. Роберт Кеттонскій здійснив перший повний переклад Корану на латинську мову. Переведені були навіть деякі хадіси ( Fabulae Saracenorum ), встановити їх точні арабські аналоги поки не вдається, оскільки перекладачі опускали иснад (перелік передавачів тексту); мусульманські сказання про пророків і патріархів, дидактичний діалог між арабським пророком і іудеєм, два полемічних трактату. На базі цих перекладів Петро Високоповажний написав спростування мусульманського віровчення. Переклади п'яти арабських текстів і спростування Петра склали так званий "Толедський збірник", який став для європейців основним джерелом відомостей про релігію мусульман протягом майже п'яти століть. Як би не був недосконалий переклад Корану, він так середини XVII століття вважався найбільш авторитетним. Переклади Корану Марка толедського (кінець XIII ст.) Та Іоанна з Сеговії (середина XV ст.) Не отримали широкого розповсюдження і не збереглися. Перший італійський переклад Корану А. Аррібавене (1547 р.), як і ранні голландські та німецькі переклади, був зроблений на основі латинської версії Роберта Кеттонского. Лише в 1649 р. Консул Франції в Олександрії Дю Ріє здійснив перший французький переклад Корану (і то значно спираючись на клюнійскій текст). Перший же англійський переклад був зроблений Дж. Сейлем у 1734 р.
На відміну від Петра Високоповажного Фома Аквінський вважав мусульман НЕ єретиками, а язичниками. Будувати полеміку з язичниками необхідно на доводах розуму, а не на авторитеті Писання. Крім того, язичників не слід звертати в християнство насильно, оскільки людина не може бути примушений до того, що є вище благо. Тому християнські правителі, під владою яких знаходяться мусульмани, повинні ставитися терпимо до їх способу служіння Богу. Ставлення Фоми Аквінського до культури мусульман було швидше диференційованим. Визнання філософського авторитету арабів поєднувалося з переконанням у їх теологічної неспроможності. Мухаммаду і його вченню Фома приділив трохи уваги в одній із глав "Суми проти язичників". Він протиставив мирний поширення християнства насильницького - ісламу. p align="justify"> Два грунтовних праці з ісламу написав у XIII в. Гільйом Триполийской - "Трактат про імперію сарацинів і про лжепророка Мухаммада" та "Про ...
