ітературі отримала назву дивізіональної. Формування цього виду структур за рубежем пов'язано з процесами "розукрупнення" гігантських корпорацій в 60-і роки. Прагнучи підвищити гнучкість і пристосовність до змін у зовнішньому середовищі, найбільші компанії почали виділяти зі свого складу виробничі відділення з наданням їм певної самостійності у здійсненні оперативного управління. При цьому всі найважливіші загальнокорпоративні функції управління залишалися у веденні центрального апарату управління, який розробляв стратегію розвитку організації в цілому, вирішував проблеми інвестування, наукових досліджень і розробок. p align="justify"> У СРСР, введення цього типу структури управління сполучалося з формуванням об'єднань. До їх складу включалися різні підприємства та організації, які почасти зберігали свою самостійність. Управління об'єднаннями будувалося виходячи з передумови органічної взаємопов'язаності їх складових частин, що реалізують спільну мету. Однак мало місце істотне розходження в рівнях централізації: поряд з об'єднаннями, в яких управління було повністю централізовано і здійснювалося апаратом головного підприємства (або спеціально створеним органом), практикувалися і децентралізовані структури, особливо там, де підприємства зберігали свою господарську та юридичну самостійність. p>
Ключовими фігурами в управлінні організаціями з дивізіональної структурою стають не керівники функціональних підсистем, а керуючі виробничими відділеннями. Структурування організації по відділеннях виробляється, як правило, по одному з трьох критеріїв: за видами своєї продукції чи наданих послуг (продуктова спеціалізація), по орієнтації на ті чи інші групи споживачів (споживча спеціалізація), по які обслуговує територіям (територіальна або регіональна спеціалізація). Такий підхід забезпечує більш тісний зв'язок із споживачами і ринком, істотно прискорюючи реакцію організації на зміни, що відбуваються у зовнішньому середовищі. p align="justify"> Дивізіональна структура управління
Світова практика показала: із введенням дивізіональних принципів структури управління організацією (і входять до неї відділеннями) в основі своїй залишається лінійно-функціональної, але одночасно посилюється її ієрархічність, тобто управлінська вертикаль. У результаті істотно зменшується навантаження на верхній ешелон управління, який зосереджується на стратегічному менеджменті організації в цілому. У той же час відділення, що відроджуються оперативно-господарську самостійність, починають працювати як "центри прибутку", що активно використовують надану їм свободу для підвищення ефективності своєї діяльності. p align="justify"> І все ж у цілому структура управління виявляється ускладненою, насамперед за рахунок проміжних (середніх) рівнів менеджменту, створених для координації роботи різних відділень. Дублювання функцій управління на різних рівнях в кінцевому рахунку призводило до збільшення витрат на ут...