с. 154]. p> С.С. Гусєв виділив буденну і наукову інтерпретацію. В«Буденна інтерпретація може здійснюватися засобами природних і штучних мов, у тому числі мови науки (науковий опис, пояснення, тлумачення) і мови мистецтва (Художнє, пояснення, тлумачення). Область застосування буденному інтерпретації практично безмежна В»[12; с. 58]. Саме до цієї широкої групі автор, по всій видимості, відносить інтерпретацію професійну. З іншого боку, мається тенденція не роз'єднання, а об'єднання інтерпретації професіоналів і дилетантів за механізмом і функціями в художній діяльності. Дослідники бачать в читацькій інтерпретації спорідненість літературознавчої, інтерпретації критика за родом діяльності, читання. p> Ми розглядаємо інтерпретацію літературного твору читачами з тих позицій, які виробляються в рамках естетичної герменевтики, тобто як форму художньої діяльності особистості. Згідно з цим, інтерпретацією називають процес розуміння узагальнено-художнього змісту твору мистецтва, а також результат цього процесу. Якість інтерпретації є прямий наслідок процесу інтерпретування; процес інтерпретування здійснюється інтуїтивно і підсвідомо, за умови входження читача в художній світ твори, вживання в нього, переживання і співпереживання. Засіб впливу на якість інтерпретацій - вплив на процес інтерпретування.
Літературознавці і критики інтерпретують твори з подальшим переведенням освоєних смислів на мову понять, створюють В«тлумаченняВ». Професійні інтерпретації відрізняються від непрофесійних початкової установкою на обов'язкову об'єктивізації їх і більшою роллю аналізу як способу перевірки та збагачення первинних вражень .
Використання моделі діяльності інтерпретаторів-професіоналів у читацькій інтерпретації активізує і збагачує її, але на етапах становлення і розвитку читацької інтерпретації можливо тільки в штучних умовах організації та напрямки читацької діяльності, така ситуація створюється у вузі, в процесі вивчення літератури під керівництвом викладача.
Усвідомлення інтерпретації як методичної проблеми йшло різному на різних етапах історичного розвитку методики. Окремі аспекти інтерпретації розглядали на тлі сформованого подання про провідну роль аналізу в спілкуванні читача з літературним твором. Співвідношення аналізу та інтерпретації як методологічних підходів до твору характеризує весь шлях становлення і розвитку проблеми інтерпретації в методиці викладання літературознавчих дисциплін. У процесі розвитку проблеми інтерпретації читачем літературного твору формувалися способи педагогічного впливу, спрямовані на тривале стимулювання інтерпретаційних процесів, що забезпечують розвиток інтерпретації особистістю літературного твору.
Осмислюючи завдання викладання словесності, І.В. Харц на перше місце ставив розвиток творчого мислення читача, і тому знаходив у читацькій діяльності риси інтерпретації: В«Читання поетичного твору, його розуміння ... є своєрідний відтворення його по-своєму із запасу своїх власних вражень, переживань, є створення щораз нового поетичного образу В»[39; с. 440]. В.П. Харц вважав можливою вжіваемостью в текст твору через поетичні особливості самого тексту, які ведуть до вживаемости у творчу лабораторію письменника, а сенс твору мистецтва прирівнював змісту намірів автора. Одне і те ж твір різними особами буде сприйнято різному, тому що у кожного з них з даним твором будуть з'єднуватися індивідуальні ідеї, зумовлені індивідуальними властивостями свідомості особистості.
Рух до іншого усвідомленню значущості інтерпретації пов'язане з розробкою проблеми літературного розвитку та читацького сприйняття. Н.Д. Молдавська, вивчаючи літературний розвиток, поставила проблему розуміння читачем літературного твору на високому (інтерпретаційному) рівні [32].
Висновки:
Таким чином, ми встановили, що інтерпретація здійснюється підсвідомо і інтуїтивно, як результат вживання, переносу читача у внутрішній світ твору, переживання особливих емоційних станів (тобто суб'ектівірованной сприйняття). Інтерпретація є формою художньої діяльності. p> Незважаючи на те, що з'явилося велика кількість робіт, що пропонують викладачеві гуманітарного факультету різноманітні форми творчих завдань, на практиці навчання літературознавства як і раніше відзначається перевага репродуктивних форм діяльності, однобічність підходу до організації сприйняття і розуміння художньої літератури:
- націленість на аналіз змісту сюжетних ліній і обговорення деяких моральних проблем, освітлених письменником без урахування художньої специфіки тексту;
- відсутність системи роботи, активізує переживання і уяви студентів, без чого неможливе повноцінне осмислення художнього твору.
Саме тому просто необхідно викладачеві використовувати ті або інші типи інтерпретаційної діяльності.
В В В
Глава II
Розвиток креативності засо...
