Соціально-психологічні аспекти активізації людського фактора
Стратегічний курс КПРС на прискорення соціально-економічного розвитку країни припускає В«Якісне перетворення всіх сторін життя радянського суспільства: корінне оновлення його матеріально-технічної бази на основі досягнень науково-технічної революції; вдосконалення суспільних відносин і в першу чергу економічних; глибокі зміни у змісті та характері праці, матеріальних і духовних умовах життя людей; активізацію всієї системи політичних, громадських та ідеологічних інститутів В»(Програма Комуністичної партії Радянського Союзу. Нова редакція, з. 24). Успішне вирішення цих завдань пов'язано з підвищенням ролі людського фактора. Аналіз змісту людського чинника в сучасних умовах, необхідності його активізації, виявлення його конкретних механізмів - завдання всього комплексу суспільних наук. Важливе місце у вирішенні цього завдання повинна зайняти соціальна психологія. Для виявлення специфіки соціально-психологічного підходу до аналізу цієї проблеми необхідно мати на увазі, що в партійних документах йдеться не лише про активізацію людського фактора у сфері виробництва, але у всіх сферах суспільного життя. Отже, передбачається необхідність комплексного дослідження людського фактора, в рамках якого кожна з наукових дисциплін повинна визначити свій власний підхід. Доказом того, що соціально-психологічний аналіз в даному випадку необхідний, є не тільки те, що в умовах науково-технічного прогресу і все більше ускладнюються форм суспільного життя об'єктивно зростає потреба в більшій активності людини, а й те, що в цих обставинах зменшується значення зовнішніх форм контролю за діяльністю людини і, навпаки, збільшується значення внутрішнього контролю. Саме в ньому слід шукати резерви мотивації трудової діяльності людини, його загальної соціальної активності і т.д. Тому для більш цілеспрямованого дослідження цієї проблеми в соціальній психології слід точно позначити специфіку її підходу, наприклад, в порівнянні з економічним або соціологічним підходом.
У рамках соціально-психологічного дослідження В«людський факторВ» доцільно трактувати не просто як загальний потенціал сукупного суб'єкта громадського розвитку, але більш конкретно на двох основних рівнях аналізу. Перший включає аналіз можливостей, здібностей, навичок окремої особистості; другий - аналіз потенціалу кожної соціальної групи, колективу. На кожному з цих двох рівнів необхідно виявлення таких характеристик потенціалу, які відносяться до активності особистості та групи в сфері трудової діяльності, і до зростання загальної активності, що виявляється у сфері цивільного, політичної, духовної життя. У завдання соціальної психології входить дослідження зв'язку, що існує між активізацією працівника і гражданина. На відміну від економічного і соціологічного підходу йдеться не тільки про вивчення умов для всебічного розкриття можливостей людського фактора, але і про його формуванні.
У якій міру соціальна психологія готова до вирішення цих завдань? На який фундамент можна спертися, розкриваючи перспективу такого рішення?
З усієї сукупності фундаментальних ідей, що розробляються у вітчизняній соціальній психології в останні роки, доцільно передусім виділити той блок, який відноситься до аналізу спільної групової діяльності, бо саме в цьому блоці досліджень найбільше сконцентровані проблеми, що мають ставлення до активізації людського фактора. Як відомо, важливим досягненням радянської соціально-психологічної науки стало створення концепції діяльнісного опосередкування міжособистісних відносин у групі, що дозволила розглянути спільну діяльність як важливу детермінанту розвитку не тільки всіх групових процесів, а й самої особистості [9]. Продуктивність цієї ідеї була доведена в численних експериментальних дослідженнях. Разом з тим вже при інтерпретації їх результатів, а також у ряді теоретичних дискусій було встановлено, що при всій важливості розуміння спільної діяльності як детермінанти групових процесів залишається ще багато феноменів життя групи, які впливом однієї спільної діяльності забезпечені бути не можуть насамперед у тих випадках, коли сама спільна діяльність виявляється не настільки розвиненою, щоб автоматично спричинити за собою розвиток усього спектра внутрішньогрупових відносин.
У зв'язку з виявленням цього факту в соціальній психології намітилися дві інші лінії розвитку, кожна з яких, аж ніяк не відмовляючись від принципу діяльнісного опосередкування, припускала його розвиток і доповнення. Одна з цих ліній пов'язана з дослідженнями в галузі соціально-психологічного тренінгу, передбачають пошук свого роду компенсаторних механізмів, які повинні бути включені для активізації групових процесів у тих випадках, коли сама по собі спільна діяльність не викликає значущих змін у характері групової активності [8]. Ідея активного соціально-психологічного впливу п...