жалюгідне житло (сеттаку). Природно, що знаходження відповідностей всього цього в інших мовах, а головне, знання ситуації застосування - справа надзвичайно важка
Японська граматика дозволяє будувати висловлювання буквально, дивлячись на вираз обличчя співрозмовника, стежачи за його реакцією, бо позитивний або негативний зміст, модальність всього висловлювання повідомляється йому заключним словом, яким в японській мові, за рідкісними винятками, завжди служить присудок головного пропозиції.
Можливо, з цим пов'язано і незвичайне для нас використання граматичних форм. Побачивши наближається трамвай, японець скаже не так, як ми - "трамвай йде", а застосує форму минулого часу доконаного виду дієслова "приходити": денся-га кита. Для нього трамвай вже "прийшов" - то відстань, яку йому залишилося пройти до зупинки, вже до уваги не береться. p align="justify"> Якщо у відповідь на гостинність японця ми захочемо, зробивши певний жест у горла, показати, що ми вже зовсім ситі, це справить на нього вкрай тяжке враження, тому що такий жест у японців може означати тільки обезголовлювання або ж звільнення з роботи.
Якщо американець, з'єднавши вказівний і великий палець у вигляді кружка, побажає показати, що все в порядку, імітуючи вираз "ok", то це може бути в Японії зрозуміле, як бажання отримати гроші, бо показаний так гурток для японця - монета, гроші. Якщо ми захочемо виразити, що нам не потрібно чогось багато, а тільки "ось стілечки", показавши при цьому мізинець, це теж буде витлумачено японцем неправильно, навіть, якщо при цьому розмова йде на хорошому японській мові, так як піднятий мізинець в японській системі жестів означає "жінку".
Значні труднощі виникають під час вітань. Японці при вітанні НЕ потискують один одному руки, не цілують один одного в щоку, не здійснюють ніяких інших подібних дій, так як це вважається негігієнічним, можливо, через спекотного і вологого японського клімату, як думають деякі японські автори. І. Еренбург записав у своїх мемуарах: "Чому європейців вражають звичаї Азії? Європейці, вітаючись, простягають руку, і китаєць, японець чи індієць змушені потиснути кінцівку чужої людини. Якби приїжджий пхав парижанам або москвичам босу ногу, навряд чи це викликало б захват ". Справедливе зауваження. Проте деякі японці, познайомившись з європейським етикетом, іноді вдаються до рукостискання, іноді ж немає. І ви завжди в скруті - простягнути йому руку або послідувати японським звичаєм. Оскільки в мові повсякденного поведінки інформація передається саме порушенням звичайної поведінки, тим важче і нам, і японцеві зрозуміти, чому не відбулося рукостискання - або в силу поваги до звичаїв країни співрозмовника, або це інформація про прояв неповаги. p align="justify"> Для японця дивно, вітаючись, вставати зі стільця, як це прийнято в Європі. Сидячи, він нижчий стоїть людини, і отже, знаходиться в більш шанобливій позі. Всі...
