1498 р, коли Київським митрополитом стає Смоленський єпископ Йосиф Болгаринович. До того ж часу відносяться пожертвування Олени Іванівни Покровської церкви, яка знаходилася в одній з башт Нижнього Замку та яку велика княгиня обрала в якості свого палацового храму. У 1500 р Олена Іванівна взяла участь в освяченні Супрасльського монастиря і пожертвувала йому церковні книги.
Олена Іванівна могла розпоряджатися чималими доходами, які вона використовувала для підтримки Православної Церкви. До поставлення в сан митрополита він був настоятелем мінського Вознесенського монастиря, що знаходився під заступництвом Олени Іванівни. Православні богослужіння відбувалися скрізь, де знаходилася Олена Іванівна - не тільки у Великому князівстві Литовському, а й у Польщі.
Близько Пречистенського собору Олена Іванівна побудувала Спаську церкву. У цьому храмі і зберігалася ікона Божої Матері, якою великий князь Московський Іван III благословив дочку, потім образ був перенесений у Віленський Свято-Троїцький монастир.
Традиція пов'язувала з Оленою Іванівною долю багатьох храмів і монастирів Вільно. Так, Велика княгиня видала 100 злотих на оновлення в столиці церкви Різдва Богородиці. Вона ж влаштувала церква Спаса біля моста через річку Вілію (Нярис) поряд з воротами міської стіни, названими пізніше Спасскими. Згодом там перебувала ікона Спасителя, привезена Оленою Іванівною з Москви. Велика княгиня оновила і прикрасила церква Покрова біля стіни замку. З нею пов'язують заснування у Вільні монастиря Зіслання Святого Духа і відновлення з руїн Свято-Троїцького монастиря. 12 березня 1510 по прівілею Польського короля і великого князя Литовського Сигізмунда Олена Іванівна придбала право патронату над Віленським монастирем Св. Трійці з правом обрання архімандрита. З її ім'ям традиція пов'язує заснування жіночого монастиря та церкви св. Варвари в Браславі.
Олена Іванівна протегувала мінським Вознесенському монастирю, якому завітала маєток Тростенец, що підтвердив Великий князь Олександр. Вона мала близькі стосунки з архімандритом цього монастиря Іоною, якого знала ще священиком у Вільні. Є припущення, що саме він був тим священиком «добро добрим з Вільно», який згадується в листуванні Олени Іванівни з батьком.
Поруч з Пречистенський собором Олена Іванівна побудувала церкву в ім'я Нерукотворного образу Спасителя, в яку помістила відповідну ікону, привезену колись в Москву Софією Палеолог і подаровану дочки при її від'їзді в Литву.
1499 р у полоцького єпископа Луки були відібрані архієрейські вотчини по спору з «крилошанамі». Потім ці вотчини були йому повернуті і в той же день видана грамота, що підтверджувала права духовенства, на зразок тієї, яка була свого часу видана митрополиту Йосипу Болгаринович. Грамота ця була складена в присутності вахмістра Олени Іванівни Войтеха Яновича.
У XVII ст. з нею пов'язували відновлення церкви Різдва Богородиці в замку Мінська. У синодике Супрасльського Благовіщенського монастиря Олена Іванівна записана разом з його головними ктиторами - Олександром Ходкевичем і митрополитом Йосипом. В обителі зберігалася чудотворна ікона Божої Матері - внесок великої княгині.
Таким чином, Олена Іванівна отримала гарну релігійне і світську освіту. Очевидно, що велика княгиня до моменту сватання була міцною у вірі православній християнкою. Олена Іванівна стійко трималася православ'я, не дивлячись на примус її до прийняття католицтва з боку католицької знаті і духівництва. Завдяки дипломатичному хисту, проявився під час московсько-литовської війни 1500-1503 рр. Олена Іванівна підвищила свій статус не тільки в ВКЛ, але й перед Іваном III. Це в свою чергу, поліпшило її матеріальне становище і дало можливість великій княгині активно підтримувати Православну Церкву в ВКЛ.
РОЗДІЛ 3. Велика княгиня ЛИТОВСЬКА ОЛЕНА ІВАНІВНА - КОРОЛЕВА РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ
3.1 Специфіка становища Великої княгині Олени Іванівни як королеви Речі Посполитої
У перші роки XVI століття в житті Олени Іванівни настав новий період випробувань. 17 червня 1501 в Торуні раптово помер брат Олександра Польський король Ян Ольбрехт. Олександр одержав звістку про це 25 червня і відразу прийняв рішення зайняти польський престол. Однак у нього були суперники - брати Владислав і Сигізмунд. Підтримку Олександру надав ще один його брат - кардинал Фрідріх, який схилив матір підтримати чоловіка нелюбимої нею Олени Іванівни. Крім того, католицьке духовенство і польські магнати зупинили свій вибір на литовському великому князі, бо все ще не втрачали надії домогтися через нього впливу на його тестя, Московського государя.25 липня Олександр офіційно висунув свою кандидатуру на польський престол і чекав в Мельника результатів виборів. 19 серпня...