ання "Куди ви йдете?" Звучить по-японськи "Куди мається ходіння?" Особисті займенники є в японській мові, але вживають їх іноземці, не повною мірою засвоїли мову. p align="justify"> В англійській мові немає звернення на "ти", також немає цього займенника. Воно почало виходити з ужитку в XVI столітті і повністю замінено ввічливим "ви" на початку XVIII століття. В англомовних країнах людина звертається "на ви" навіть до власної собаці. p align="justify"> Неоднакові правила мовного етикету і щодо спеціальних позначень адресата - чоловіки і жінки. У російській мові застосовуються звернення: громадянин - громадянка, молода людина - дівчина, іноді государ - пані. Російська мова не багатий етикетних формами, що відображають відмінності людей по підлозі. p align="justify"> Англійське Dear (Дорогий, Шановний) використовується в офіційних зверненнях, а відповідне йому російське "Дорогий ..." вживається в менш формальних ситуаціях [11].
Мовний етикет башкирів має ряд специфічних рис. Особливості башкирського мовного етикету збереглися в комунікативній поведінці людей старшого віку і у жителів сільських районів. p align="justify"> До близьким, знайомим звертаються тільки на "ти". Ввічлива форма на "ви" поширилися під впливом російської мови. Вони до родичів звертаються не по імені, а з позначення ступеня споріднення. До людей старше себе звертаються словами: "Агай" (дядько), "апай" (тітка). p align="justify"> До родичів старше батька, матері звертаються словами: "іней" (до жінок); "бабай" (до чоловіків). Слова "олатай" і "картатай" вживаються при зверненні до рідного діда і бабусі, до старих людей, які не є родичами [11]. br/>
.3 Фрази і слова в мовному етикеті різних народів
Французи люблять конкретність, точність, ясність. По-французьки не можна сказати "вона у відповідь посміхнулася" або "він тоді махнув рукою": потрібно пояснити, як вона усміхнулася - злобно, сумно, глумливо або, може бути, добродушно; чому він махнув рукою - від досади, від засмучення , від байдужості? [11]
Французька мова довго іменували дипломатичним, а його вживання ускладнювало роботу дипломатів: по-французьки важко замаскувати думка, важко говорити не доказуючи.
В. Овчинников в книзі "Гілка сакури" так описує своєрідність японського етикету:
"У розмовах люди всіляко уникають слів" ні "," не можу "," не знаю ", наче це щось таке, що ніяк не можна висловити прямо, а тільки алегорично.
Навіть відмовляючись від другої чашки чаю, гість замість "ні, дякую" вживає вираз, дослівно позначає "мені вже й так чудово".
Якщо токійський знайомий каже: "Перш ніж відповісти на вашу пропозицію, я повинен порадитися з дружиною", то не потрібно думати, що перед вами поборник жіночої рівноправності. Це лише один із способів не вимовити слова "ні" [11]. p align="justify"> Якщо ви телефонуєте...
