глибоко трагичном положенні філософськи мислячих особистостей того часу.
Природно, що бути самим собою, а також самостійно міркувати в такій атмосфері було вкрай важко. Більшість замикалося у своєму філософському самоті (С.С. Гогоцький, Н.Г. Дебольскій, Б.М. Чичерін та ін.) Страхов був у той час одним з небагатьох не тільки займалися серйозно філософією і активно її популяризувати, а й захищали її від усіляких нападок нігілістів. Обговорення філософських питань він виніс на сторінки літературних і суспільно-політичних журналів. p align="justify"> В умовах гоніння на філософію поряд з П.Д. Юркевичем, А.А. Козловим та іншими деякими російськими мислителями того часу Страхов виступав на захист філософії як самостійної галузі знання. Це був час презирства до філософії, коли можна було уславитися нерозумним і відсталим, якщо серйозно займаєшся нею. Воюючи з філософським невіглаством шістдесятників, Страхов показав, що зміст і значення гегелівської філософії залишилися їм невідомими. Саме звідси їх В«шаленістьВ» по відношенню до Гегеля і наївне переконання в тому, що гегелізм упав і т.д. Особливий інтерес представляє його полеміка з представником революційно-демократичного крила російської освіти М.А. Антоновичем з цього питання. Страхов резонно зауважує, що в незнанні філософії В«немає ніякої провини; але ніяк недозволено писати про філософію, коли її не знаєшВ» 3 .
Різнобічна і методична критика Страховим позитивізму викликала негативну реакцію з боку його представників, які оголосили гасло: В«нікуди не пускати СтраховаВ», В«сміятися скрізь над СтраховимВ». Тому характеризуючи його літературну діяльність, В.В. Розанов писав: В«Так ... доводиться сказати дивну річ, що в двадцятиріччя після 60-х років Страхов був єдиним у нас живим, рухливим, вільним і йшов вперед мислителем. Всі відстало і всі застигло позаду нього і навколо ньогоВ» 4 .
І все ж, незважаючи на всі труднощі, філософські ідеї та концепції В«проросталиВ» крізь догматизм і чинили істотний вплив на культурні верстви російського суспільства. Твори філософів почали читати і цінувати тільки до кінця 80-х років Х1Х століття, коли відбуваються зміни в духовному житті російського суспільства і здійснюється своєрідна реабілітація філософії. p align="justify"> Епоха, коли він жив і творив, була перехідною не тільки в соціально-економічній, але і духовного життя російського суспільства. Очікувати в цей час появи якихось завершених філософських систем навряд чи має сенс. Повною мірою це має відношення до Страхову, для якого на передній план виходила правильна постановка питань у галузі філософії. Лише після ...