/p>
З усього вищесказаного очевидно, що самооцінка школярів є цінним показником для шкільного психолога, що дозволяє оцінити як темпи психологічного розвитку окремих школярів і всього навчального колективу в цілому, так і якість процесу освіти та її відповідність віковим нормам. [1] Крім цього, самооцінка є яскравим показником можливих психологічних проблем окремих учнів і взаємин у колективі. Оскільки для підлітка в більшості випадків референтною групою є шкільний колектив, проблеми у навчальній діяльності часто викликаються саме проблемами через невідповідного статусу підлітка в групі у сукупності (а також з причини або внаслідок) з неадекватною самооцінкою. [21] Таким чином, правильний аналіз рівня самооцінки у школярів-підлітків та її зв'язок з взаємовідносинами всередині колективу є важливою діагностичною завданням.
Виходячи з цього, завданням нашої роботи було виявити рівень самооцінки у школярів підліткового віку (8 клас) і порівняти його зі статусом підлітка в класі, а також простежити вплив цієї оцінки, виставленої референтною групою, на зміну рівня самооцінки.
1. Огляд літератури. p> 1.1. Поняття самооцінки. p> Самооцінка є складним особистісним утворенням і відноситься до фундаментальних властивостей особистості. У ній відбивається те, що людина дізнається про себе від інших, і її власна активність, спрямована на усвідомлення своїх дій і особистісних якостей. [54] Ставлення людини до самої себе є найбільш пізнім утворенням у системі її світосприйняття. Але, незважаючи на це (а може бути, саме завдяки цьому), у структурі особистості самооцінці належить особливо важливе місце. [42]
Самооцінка пов'язана з однією з центральних потреб людини - потребою в самоствердженні, що визначається відношенням її дійсних досягнень до того, на що людина претендує, які цілі перед собою ставить - рівень домагань. У своїй практичній діяльності людина звичайно прагне до досягнення таких результатів, які узгоджуються з його самооцінкою, сприяють її зміцненню, нормалізації. Істотні зміни в самооцінці з'являються тоді, коли досягнення зв'язуються суб'єктом діяльності з наявністю або відсутністю у нього необхідних здібностей. [21]
Отже, функції самооцінки і самоповаги психічного життя особистості полягають у тому, що вони виступаю внутрішніми умовами регуляції поведінки і діяльності людини. Завдяки включенню самооцінки в структуру мотивації діяльності особистість постійно співвідносить свої можливості, психічні ресурси з цілями і засобами діяльності. [48] ​​
Відповідно до звичного цілісного сприйняття людини, єдності почуттів, розуму й волі, прояви самооцінки можуть бути представлені емоційними, пізнавальними та вольовими формами. На соціально-психологічному рівні виділяється поведінкова форма самооцінки. [27] При цьому самооцінка в складі самосвідомості дозволяє здійснювати НЕ тільки функцію саморегуляції поведінки, але й дві інші: психологічного захисту і когнітивну (пізнавальну) функцію. [12]
Самооцінка не є щось дане, спочатку властиве особистості. Само формування самооцінки відбувається в процесі діяльності та міжособистісної взаємодії. Соціум у значній мірі впливає на формування самооцінки особистості. Ставши стійкою, самооцінка міняється на превелику силу, то змінити її можна, змінивши ставлення оточуючих. Тому формування оптимальної самооцінки сильно залежить від справедливості оцінки всіх цих людей. Адекватне оцінювання себе в ситуації взаємодії з іншими людьми є одним з основних показників соціально-психологічної адаптації. Якщо самооцінка деформована, то це вже достатня умова для соціальної дезадаптації. [36]
Розвивається самооцінка шляхом поступового занурення (інтеріоризації) зовнішніх оцінок, що виражають сімейні вимоги, у вимоги людини до самої собі. У міру формування і зміцнення самооцінки зростає здатність до утвердження і відстоювання своєї життєвої позиції. Процес, в результаті якого людина звикає діяти в певному соціальному середовищі й відповідно з нормами даного суспільства, освоює мораль, має багато аспектів і триває все життя. Але найбільш сензитивними етапами у формуванні особистості та її соціалізації є підлітковий і юнацький вік. Підлітковий вік - завершальний етап первинної соціалізації. В якості основних інститутів соціалізації насамперед виступає родина й школа, відповідно, батьки, ровесники й учителі. [36]
Провідним мотивом у період формування самооцінки виступає бажання затвердитися в колективі однолітків, завоювати авторитет повагу й увагу товаришів. [21] При цьому ті, хто цінує себе високо, висувають високі вимоги й у спілкуванні, намагаючись їм відповідати, так як вважають нижче своєї гідності бути на поганому рахунку в колективі. Для молодої людини типово прагнення до збереження такого статусу в групі, що підтримує його підвищену самооцінку. [43]
Знання, накопичені людиною про самого себе, а також глобальна самооцінка, що формується на основі таких зна...