рагедії, Який я Ніколи НЕ займався (зрозуміло, перечитавши 33 трагедії более по ПЕРЕКЛАД, чім по орігіналах) ]. Альо Негайно додавалась: Шкода, что НЕ трапа так само Написати про сюжетоскладання комедії - це Було б цікавіше [13, с. 312]. Так само у Цьом випадка значити так само добро raquo ;. Гаспаров з его тонкою іронією Взагалі не раз добірно самовірівнявся, например, говорячі про свою погану пам ять або нездатність до мов; це ставитися й до его ОЦІНКИ написанні Їм статей про античних авторів. Зрозуміло, статьи мої були компілятівні: щоб донести до російського читача якнайбільше з того, до чого додумається західна філологія относительно Горація або Вергілія (там же). Можливо, це булу Спроба віправдатіся перед колегами по першій спеціалізації у зв язку з Перевага Другої. Альо через кілька рядків Гаспаров все-таки повідомляв: Потім іноді з подивуватися доводи чути: Які у вас оригінальні думки! Laquo; Імовірно, смороду з являлися Самі собою від перепакування чужого [13, с. 313]. Саме так, что з являлися, а стімулююча роль робіт попередніків для вченого - це норма. Інші, співуче, знали ті ж роботи, альо подібніх гаспаровськім создать НЕ змоглі.
Зрозуміло, що не только літературні портрети raquo ;, что становляит основу млой Про поетів raquo ;, відрізняються цімі якости. Та ж стаття про грецький трагедію булу Найвищого мірою новаторської. Оскількі трагедій Класичного ПЕРІОДУ збереглася мало, увага дослідніків зосереджувалися не так на ТІМ, что в ціх трагедій Загальне, а на ТІМ, что в них різного. Смороду досліджуваліся НЕ як цільна форма художнього мислення, характерна для Всього Класичного ПЕРІОДУ виконував і як вираженість ОКРЕМЕ стадій еволюції Головна цього художнього мислення за сто років (I: 449). Гаспаров зовсім НЕ Пішов від історічного підходу, но сполучів его з теоретичністю, від цього й еволюція трагедії стала ясніше. Зокрема, Було показано, як змінювалося в ній співвідношення лірічн, драматичного й епічного почав, про что звічайна теоретики літератури даже НЕ заміслюються, як только трагедія традіційно ставитися до драматичного роду.
Велику увага М. Л. Гаспаров пріділяв античної риторики. Всупереч Розповсюдження Поданєв, антічність не знала авторитетних для всіх Поетика (Не ВИРОБИ, например, якоїсь чіткої системи жанрів), головне ж, поети керували НЕ ними, що не сукупністю правил, а властіво літературними зразки, даже проявляючі бoльшую самостійність, як Вергілій у своєму епосі , Звернення в майбутнє, у порівнянні з гомеровськім и Наступний ЕПОСу Звернення у минуле. Альо риторика много чего значить не только для прозаїків (негативне значення слова риторичність - зовсім недавнє).
Ті, что один Із самих більшіх статей М. Л. Гаспарова розкріває чітачеві своєрідність поезії вагантів, свідчіть про его Прагнення взяти доля (поряд з такими Вченіє, як Д. С. Лихачов и А. Я. Гуревич) у РЕАБІЛІТАЦІЇ середньовічної культури в очах чітачів. Про латинську авторів Середніх століть и Відродження, недооцінюваніх досліднікамі, зосередженімі на становленні національніх мов и культур, ВІН писав Чіма. А Найбільший здійсненій Їм поетичний переклад - це двотомній переклад вільним віршем (на Західний манер) з італійського Шаленого Роланда Л. Аріосто. У замітці Від перекладача Сказання про ті, як ВІН намагався Зберегти відтінок архаїчності стилю орігіналу - последнего Лицарський роману. особливую турботою віявілася передача імен. По-італійському героїв каролінгського епосу кличуть Орландо, Руджьеру, Рінальдо, Маладжіджі; по-ФРАНЦУЗЬКИЙ - Роланд, Рожер, Рено, Можіс; Кожна мова переінакшувала їх на свой лад, и нужно Було сделать вибір, найбільш Зручний для російської мови з его звичка до відмінюваніх іменніків. Тому у всех сумнівніх випадка за основу бралася сама Інтернаціональна форма имя - латінізована: звідсі в перекладі Роланд, Руджьер, Ринальд, Малагіс и т.д. raquo ;. [18, c.119]
Маленький приклад, что відбіває Воістину грандіозну роботу. Альо ж только среди гаспаровськіх перекладів з коментарями - и Федр Із Бабрієм (в основному й представляються античного Літературну байку на двох мовах, чі будучи не протилежних творчими індівідуальностям), и Піндар з Вакхілідом, и Авсоній, и Светоній, и Діоген Лаертській (автор жіттєпісів філософів), и Цицерон, и ін. Властіво, лишь М. Л. Гаспарова ми зобов'язані повноціннім ПЕРЕКЛАД Поетики Аристотеля, что представляет собою неопрацьованій конспект, до того ж з акцентом на ТІМ, что представляє автор античних Поетика найменша самоочевидним. Для сучасного читача самоочевидним Було б Щось зовсім інше. Чи не допісані Аристотелем слова перекладач гіпотетічно відновів у дужках. Для него ж самого более коштовно бувало особистісно значущим. цікавіше Всього Було перекладаті тихий, з ким я найменша почував внутрішньої подібності, - оди Піндара, Науку любові Овідія: цементу начебто розшірювало щіросердечній досвід ...
