нувати і т. д. Звичайно, є іноземні вирази, яких не можна з точністю перекласти по-російськи. Такі приводяться оратором - абсентеїзм, лояльність, скомпрометувати; але у нас вживаються терміни, зміст яких легко передаваем російською мовою. У моїй судовій практиці я намагався замінити слово alibi, абсолютно незрозуміле величезному більшості присяжних, словом інобитность, цілком відповідним поняттю alibi, - і назва заключного слова голови до присяжних-резюме - назвою В«керівне напуттяВ», що характеризує мету і зміст промови голови. Ця заміна французького слова resume, як мені здавалося, зустрінута була багатьма співчуваю-
але. Взагалі звичка деяких з наших ораторів уникати існуюче російське вираз і замінювати його іноземним або новим викриває малу вдумливість в те, як слід говорити. Нове слово в сформованому вже мовою тільки тоді вибачливо, коли воно безумовно необхідно, зрозуміло і звучно. У однієї не занадто довгою обвинувальної промови про вкрай сумнівному катуванні приймака-дівчатка жінкою, яка взяла її на виховання, судді і присяжні чули, такі уривки: В«Свідчення свідків у головному, в істотному, в основному збігаються; розгорнута перед вами картина у всій своїй силі, у всьому обсязі, у всій повноті зображує таке поводження з дитиною, яке не можна не визнати знущанням у всіх формах, у всіх сенсах, в усіх відношеннях; те, що ви чули, це жахливо, це трагічно, це перевершує всякі межі, це здригається всі нерви, це піднімає волосся дибки В»... До недоліків судової мови оратора, у свою чергу, відносить В«сміттєві думкиВ», тобто загальні місця, побиті (і не завжди вірно приводяться) афоризми, міркування про дрібниці і взагалі всяку не що йдуть до справи В«відсебенькиВ», як називали в журнальному світі заповнення порожніх місць у книзі чи газеті. Він вказує, потім, на необхідність пристойності. В«За властивому кожному з нас почуттю витонченого, - пише він, - ми буваємо вразливі до відмінності пристойного і недоречного в чужих словах; було б добре, якби ми розвивали цю сприйнятливість і по відношенню до самих себе В». Але цього, на превеликий жаль тих, які пам'ятають кращі звичаї в судовому відомстві, немає. Сучасні молоді оратори, за свідченням автора, без
сорому говорять про Свідок: утриманка, коханка, повія, забуваючи, що проголошення цих слів складає кримінальний проступок і що свобода судової мови не є право безкарного образи жінки: У старе час цього не було. Життя постійно показує, як послідовність розуму знищується або видозмінюється під впливом голосу серця. Але що ж таке цей голос, що не результат переляку, розчулення, обурення або захвату перед тим чи іншим чином? Ось чому мистецтво мови на суді укладає в собі вміння мислити, а отже, і говорити образами. Розбираючи всі інші риторичні обороти і вказуючи, як небрегут деякими з них наші оратори, наприклад вступ до мова знаменитого Chaix-d'Est-Ange у гучній справі Ла-Ронсіера, якого звинувачували у замах на цнотливість дівчини, відзначаючи в окремій графі, п...
