ків, але його наукове освоєння почалося лише в другій половині XX ст. (А.А. Акішіна, В.Є. Гольдін, В.Г. Костомаров, Дж.Л. Остін, Е. Сепір, Дж.Р. Серль, Л. Стіл, Н.І. Формановская).
Ще Е. Бенвеніст відводив одиницям мовленнєвого етикету особливе місце і вважав їх вторинним утворенням на базі вже існуючої мови. На його думку, форми ввічливості, як і символічні обряди не є самостійними системами. Форми ввічливості вступають в семиологическое відношення лише за посередництвом промови: «протоколу», який регламентує форми ввічливості (Бенвеніст, 1974, 75).
Мовний етикет - це система стійких форм спілкування, прийнятих відповідно до соціальними ролями спілкуються. Системи етикетних висловів мінливі, вони відображають історичний час і соціальний статус застосування. Вони ситуативні і як би «прикріплені» до тієї чи іншої ситуації спілкування: офіційної чи неофіційної обстановкам і т.д. Вони відображають дуже тонкі відмінності у виборі того чи іншого регістра спілкування, традиції, норми взаємної поваги. Області вживання етикетних форм досить різноманітні: вітання (bonjour, здрастуйте), прощання (au revoir, до побачення), вибачення (excusez-moi, вибачте), прохання (s il vous (te) pla? T, будь ласка) і т.п.
Мовний етикет, таким чином, це складна знакова система і як знакова система є предметом вивчення семіотики. Відомо, що семіотика, що розуміється як загальна теорія знаків, розмежовує умовні знаки і знаки мови. Умовним знакам притаманні довільність, однозначність, автономність знака та його значення, відсутність емоційно-експресивних елементів. Знаки мови характеризуються як довільністю, так і вмотивованістю, єдністю форми і значення, системними відносинами, можливістю багатозначності, продуктивністю, наявністю емоційно-експресивних елементів та ін. Мовний етикет частково відображає обидва типи знаків і носить соціальний характер.
Соціологічний фактор мовного етикету
Соціальні фактори відіграють важливу роль у житті мови і особливо яскраво проявляються в розглянутій микросистеме мови - мовному етикеті.
Мовна поведінка - складне явище, воно пов'язане з особливостями виховання людини, його місцем народження і навчання, з середовищем, в якій він звично спілкується, з усіма властивими йому як представнику соціальної групи рисами. Як зазначає Е. Сепір, люди пристосовують свої потреби до безпосереднього оточення: «вони роблять те, що вони роблять, значною мірою ще й тому, що вони відкрили для себе, що найлегше і, з естетичної точки зору, переважно всього підганяти своє поведінку під більш-менш усталені форми, за які ніхто конкретно не відповідає, природа яких нікому толком не ясна і які можна навіть сказати - настільки ж явно притаманні природі речей, як простору притаманні три виміри. Форми соціальної поведінки іноді буває необхідно усвідомити для того, щоб краще пристосуватися до нових умов »(Сепір, 1993, 609).
Соціальні норми поведінки є необхідною умовою існування суспільства: вони регулюють соціальну взаємодію людей у ??процесі їх практичної діяльності.
Життя будь-якого суспільства неможлива без дотримання соціальних норм і звичаїв, що регулюють громадську діяльність людей. При цьому звичаї, до яких і примикають етикетні правила, є найбільш древніми формами зберігання і передачі суспільно-історичного досвіду людини (Аршавського, 1977, 268).
Серед цих правил є норми, властиві всьому людству або групам культур, об'єднуються в той або іншої тип цивілізації (такий як цивілізація Південно-Східної Азії, цивілізація сучасної Західної Європи та Північної Америки і т.п.) , або національним культурам (на цьому засновані стереотипи поведінки, наприклад, «типового англійця», «типового француза» і т.д.), а також субкультурам і соціолектам (до них відносяться поведінка і стиль студентської молоді, представників середнього класу і т. д.) або окремим людям (ці норми складають неповторний особистісний візерунок людських вчинків і думок). Специфічні норми поведінки проявляються у стилі життя мовного колективу і тому знаходять відображення в словниках і в системі паралінгвістичних засобів спілкування (міміка, жести та ін.).
Все вищесказане являє собою фонові знання, які визначаються як «обопільне знання мовцем і слухають, що є основою мовного спілкування» (Ахманова, 1968, 498). Про небезпеку ігнорування фонових знань попереджав і А. Мейе, що підкреслював, що «не можна зрозуміти мову, не маючи уявлення про умови, в яких живе народність, що говорить на цій мові» (Мейе, 1954, 8).
На проблему існування фонових знань «натрапили» також дослідники мовних контактів і явища білінгвізму. «Точно так само, як бувають мовні акценти, - констатував Е. Хауген, - бувають і акценти щодо культури, які є наслідком інтерференції зіштовхуються моделей повед...
