ці, а англійська в школі). Або ж офіційна мова, що викладається в школі, і використовуваний насправді в спілкуванні між людьми діалект сильно відрізняються один від одного. У будь-якій країні офіційний, літературна мова, використовуваний державними засобами масової інформації, відрізняється від мови, якою говорять прості люди. Часом ці відмінності стають дуже великими. Диглоссией (по-грецьки це двомовність) називають таку ситуацію, при якій функціональна різниця між двома використовуваними в суспільстві мовами (офіційним і повсякденно-розмовною) дуже велика, причому діти, як правило, спочатку вчаться говорити звичайною мовою, а потім вивчають кодифікований літературний варіант.
друге, батьки дитини можуть бути представниками національно-мовного меншості, яка має всередині даного суспільства свою інфраструктуру. Тоді існує можливість підтримки розвитку мови всередині мовної громади. Наприклад, в гуртку, іноді при церкві, іноді при домі зборів, культурному центрі і т.п. Якщо громада має власний друкований орган, свої магазини, свою інформаційну мережу, клуби, то завдання підтримки мови спрощується. Одночасно з цим зростає ймовірність, що основна мова оточення не буде вивчений дитиною в достатньому обсязі, тому що це виявиться не потрібно. По-третє, в суспільстві люди можуть користуватися для різних потреб різними мовами. Наприклад, одні й ті ж люди вдома можуть говорити на одній мові, в церкві - на іншому, в магазині - на третьому, на роботі - на четвертому. Така ситуація не є винятком. Як правило, в цьому випадку дитина переймає у батьків не просто різні мови, а й уміння користуватися різними мовами з різними цілями, говорити, погодившись з обстановкою.
До цих пір ми розглядали мовні ситуації, припускаючи, що носії різних мов користуються ними, не змішуючи мови між собою. Однак це далеко не так: набагато частіше в спілкуванні люди переходять з мови на мову, запозичують окремі слова і вирази, говорять мовою, що знаходиться під впливом іншого, змішують вимова, слова, правопис, побудова фраз. Можуть бути запозичення з першого за часом засвоєння мови в другій і навпаки. Існує так багато варіантів змішання, що можна навіть говорити про шкалою запозичень: між елементами мов спостерігаються різні процентні співвідношення.
Оволодіння декількома мовами може відбуватися паралельно, по черзі, послідовно. Наприклад, якщо вдома дитина говорить на одній мові, а в дитячому саду - на іншому, або якщо його батьки говорять з ним на різних мовах, то двомовне розвиток відбувається симультанно (одночасно). Причому маленька дитина може спочатку взагалі не розуміти, що з ним розмовляють на різних мовах. Він ніби машинально відповідає на тій мові, на якому до нього звертаються. Подібні явища відзначалися в сім'ях, де хтось з батьків, наприклад, має якийсь дефект мови: до певного віку дитина імітує мова одного батька, звертаючись до нього, і другого, звертаючись саме до нього. Досі, однак, немає однозначної відповіді на питання про розрізнення мов: коли воно починається, наскільки впливає на характер засвоєння, виробляється чи для обох мов загальна база, нашаровуються вони один на одного або існують відносно незалежно, змішуються, взаємно скорочуються або збагачують один друга, а може бути, один є провідним, а друге засвоюється через нього. Деякі навіть ставлять під сумнів, що кожен з мов білінгва здатний розвиватися так само, як одна мова монолінгвов.
