книзі і газеті, тому вони і були найважливішими джерелами латинських і грецьких запозичень, а з відкриттям Московського університету цю роль став виконувати і флагман російської науки, викладання в якому велося в основному латинською мовою. Найважливішим джерелом проникнення латинської і грецької лексики в російську мову була перекладна книга. Найбільша кількість запозиченої лексики з латинської та грецької мов припадає на ідеографічні сфери держави, науки та освіти, суспільствознавство, культуру, мистецтво, релігію. Освоєння лексичних латинізмів і грецизмів включалося в загальний процес відбору літературних форм і варіантних можливостей, що представляються російської мовної системою.
Джерелом дослідження послужив Словник російської мови XVIII в.
Матеріал дослідження склали 560 карток зі словниковими статтями до запозичених слів з грецької та латинської мов.
Методологічну базу дослідження склали загальнотеоретичні положення філософської та лінгвістичної науки про нерозривний зв'язок мови і мислення, про розмежування мови і мовлення, про системність мови, про тісний зв'язок мови і суспільства, про зовнішню і внутрішню лінгвістиці, переконання в необхідності бачити в природних мовах історично мінливе освіту, антиномічній по внутрішньому устрою і глибоко соціальне за своїм призначенням, уявлення про природній мові як синергетичної системі, що є найважливіше суспільне явище, розвинулась, що відбулося і постійно змінюється в силу постійної взаємодії з мисленням, діалектичний принцип єдності форми і змісту, що коригується універсальним законом мовної асиметрії.
Теоретичну основу дослідження склали праці відомих фахівців в області теорії і практики лексичних запозичень: В.Г. Костомарова, Л.П. Крисіна, Є.Е. Біржакова, Л.А. Войнової, Л.Л. Кутіної, Ф.П. Сороколітове, В.І. Бєлікова, Ю.С. Сорокіна, Ф.П. Філіна, В.В. Колесова.
Основними методами дослідження послужили: теоретичний (аналіз лінгвістичної літератури з досліджуваної проблеми), описовий (опис та аналіз працюючого мовного механізму), елементи дистрибутивних прийомів в обробці матеріалу і статистичних підрахунків, а також порівняльний (зіставлення семантичних, фонетичних і морфологічних особливостей запозичених слів зі словами в мові-джерелі).
Наукова новизна дослідження явлена ??в комплексних характеристиках (лексикографічних, морфологічних, фонетичних, семантичних) запозичених слів з латинської та грецької мов, обраних для міжмовного опису.
Положення, що виносяться на захист:
Запозичення відбувається усним шляхом і письмовим, може бути безпосереднім з мови в мову, тобто контактним, і опосередкованим, коли слово переходить через іншу мову, при цьому мова-посередник накладає відбиток на слово. Іншомовні слова можуть піддаватися повної асиміляції, а можуть зберігати прикмети рідної мови. Особливим видом запозичення є калькування - поморфемная переклад іншомовного слова (словотворчі кальки). Крім словотворчих виділяються кальки семантичні. Калькування буває повним і частковим.
Найбільша частина запозичень з латинської та грецької мов припадає на першу чверть XVIII в. Запозичення з грецької мови припадають на область мистецтва і науки. Запозичення з латинської мови припадають на науково-технічну, суспільну і політичну термінологію.
