ільки для допустимого базисного рішення системи, яке характеризується тією особливістю, що з  
 (n + m) обмежених за знаком змінних x, V, Y, l найбільше N змінних, де N=n + m - число рівностей в цій системі, відмінні від нуля. 
  Ідея методу Баранкина і Дорфмана полягає в тому, що процедура послідовного відшукання рішення починається з базисного рішення системи (1) - (3), яке не обов'язково задовольняє умові (4). Потім з використанням симплекс-методу домагаються рівності нулю опуклої функції xv + yl. 
  а) алгоритм: 
  Для зручності викладу всі змінні представимо у вигляді 2N - мірного вектора 
 =| | x, y, v, l | |. 
   Можна поставити відповідно кожному вектору z вектор z, який визначається співвідношенням 
 =| | v, l, x, y | |, 
   такий, що 
   z I=z i + N, z I + N=zi,=1,2, .., N, 
  xV + Y l=1/2zz. 
   За допомогою цих векторів, умови (1) - (4) запишуться у вигляді: 
   (5) (z)=zz=0, z? 0. 
   Виходячи з деякого допустимого базисного рішення системи (5), здійснимо послідовність симплекс перетворень, за допомогою яких будемо зменшувати опуклу функцію T (z)=zz, поки не досягнемо значення T=0. 
  Припустимо, є деякий допустимий базисне рішення системи (5). Симплекс - таблиця в даному випадку повинна задавати входять в базис змінні zg як функцію від N небазисних змінних z vh=th, що не входять в базис: 
  , g=1,2, .., 2N. (6) 
   цей запис можна використовувати і для небазисних змінних з числа zg. Для цього симплекс-таблиця доповнюється рядками, всі елементи якої (крім одного, рівного одиниці) дорівнюють нулю. У цих рядках для небазисной змінної zg=tj буде d gh=0, h=j, ad gj=1. Функціональну залежність (6) можна записати у векторному вигляді: 
  . (7) 
   При небазисних змінних th=0 формула (7) перепишеться у вигляді 
				
				
				
				
			 =d 0? 0, T=d 0 d 0. 
   Далі t j =? > 0 і z=d 0 +? d j. Збільшуємо змінну tj поки деяка j-ая з базисних змінних не звернеться в нуль. Вона визначається з умови: 
    при dgi <0. 
  Тоді нове базисне рішення: z=d0 +? idj, а величина T відповідно 
  j=T +? jkj, 
   де Kj=2? j +? j? j, 
  де? j=djd0 і? j=djdj. 
   Очевидно, що kj <0. Якщо таких кілька, то вибирається те, якому відповідає найменший негативний твір? Jkj. 
  б) обчислювальна схема 
  Після визначення допустимого базисного рішення будують симплексну та додаткову таблиці у вигляді табл.1. 
   Таблиця 1. 
   На відміну від стандартної симплекс-таблиці тут додана таблиця для додаткових змінних? 0,? j,? j,? j, kj, які обчислюються за такими формулами: 
  ? 0=T=d0d0=2? Di0di + N, 0 
   При? 0=0 відразу отримуємо оптимальне рішення. В іншому випадку додатково знаходимо: 
  ? j =? (dijdi + N, 0 + di + N, jdi, 0), j=1, ..., N. 
   Далі для j, для яких? j < 0, визначаються: 
  ? j=2? dijdi + N, j; 
  при dgj < 0. 
  Для визначення елемента j обчислюються: 
 <...