я у стилі політичної поведінки громадян певних цінностей і стандартів, форм взаємин з владою, а також інших елементів, що склалися під домінуючим впливом географічних, духовних , економічних та інших факторів.
У підставі типології політичних культур можуть лежати досить приземлені чинники, відбивають, приміром, специфіку різноманітних політичних систем (X. Екстайн), країн і регіонів (Г. Алмонд, С. Верба), типів орієнтації громадян у політичній грі (зокрема, моралистских, індивідуальних або традиційних - Д. Елазар), відкритість (дискурсивність) чи закритість політичних цінностей до інокультурним контактам (Р. Шварценберг), внутрішню цілісність культурних компонентів (Д. Каванах), ідеологічні відмінності (Е. Вятр) та ін.
Особливу популярність в науці отримала класифікація політичної культури, запропонована Г. Алмонд і С. Вербою в книзі Громадянська культура (Нью-Йорк, 1963). Аналізуючи і зіставляючи основні компоненти і форми функціонування політичних систем Англії, Італії, ФРН, США і Мексики, вони виділили три чистих типи політичної культури: парохиальная (парафіяльний, містечковий raquo ;, патріархальний), для якого характерна відсутність інтересу громадян до політичного життя, знань про політичну систему і значущих для людей очікувань від її діяльності; подданнический з сильною орієнтацією на політичні інститути і невисоким рівнем індивідуальної активності громадян; партіціпаторной (від англ. participation - участь), що свідчить про зацікавленість громадян у політичному участі й про виявлення ними такої активності. Автори підкреслювали, що на практиці дані типи політичної культури взаємодіють між собою, утворюючи змішані форми з переважанням тих чи інших компонентів. Причому наймасовішої і одночасно оптимальною, з точки зору забезпечення стабільності політичного режиму, є синтетична культура громадянськості raquo ;, в якій переважають подданнические встановлення і відповідні форми участі людей у ??політиці.
Враховуючи різну ступінь освоєння громадянами різних цінностей, норм, стандартів, характерних для різних країн, у науці виділяють консенсуальної і поляризоване типи політичної культури. У політичній культурі консенсуального типу відзначається наявність дуже високої згуртованості населення на базі щодо провідних цінностей, цілей, які стоять перед державою і суспільством. Тому тут, як правило, висока лояльність громадян до правлячим колам і цілям режиму.
У поляризованої політичній культурі склалися в суспільстві субкультури відрізняються різким розбіжністю базових цінностей і орієнтирів політичної діяльності населення (розривом горизонтальних субкультур), еліти та електорату (розривом вертикальних субкультур). У країнах з фрагментованою політичною культурою у населення найчастіше відсутня міцне згоду щодо цілей суспільного розвитку, основних методів реформування країни, моделей майбутнього. Ступінь і глибина взаємонерозуміння зазвичай не збігаються, тому в рамках цього типу політичної культури виділяються і своєрідні підтипи. Наприклад, можна говорити про фрагментованих (сегментованих) політичних культурах, в рамках яких, на відміну від відносин всередині поляризованої політичної культури, існує певний суспільний консенсус стосовно найосновніших - національних - цінностей. У той же час, як підкреслює В. Розенбаум (і як вже зазначалося раніше), тут місцева лояльність нерідко превалює над національною, слабка дієвість правових, легітимних процедур, поширене гостре недовіру соціальних груп один до одного, і тому приходять до влади уряду нестабільні і недовговічні. Наявність сегментованих політичних культур дуже типово для перехідних суспільств або тих, в яких йде процес формування титульної нації. У цих умовах велика частка апатичних і відчужених від влади верств населення, ведуться гострі політичні дискусії щодо цілей і способів суспільних перетворень.
Враховуючи особливу роль держави та інших політичних інститутів у відтворенні зразків політичного мислення і поведінки, в науці розрізняють також офіційну, підтримувану інститутами держави, і реальну політичну культуру, воплощающую цінності і відповідні їм форми практичного поведінки більшості або значної частини населення. Так, у ряді країн Східної Європи, де ідеї соціалізму значною мірою впроваджувалися під тиском держави, при перших же демократичних перетвореннях ( оксамитових революціях ) вони поступилися місцем офіційних показників прихильності цих країн марксизму-ленінізму реальним орієнтирам і цінностям громадян. У той же час типи політичної культури можуть визначатися і на більш загальних підставах, здатних оголити самі універсальні риси різноманітних стилів політичної поведінки громадян в тих чи інших країнах. Наприклад, можна говорити про ринкову політичній культурі, в якій політика розуміється людьми як різновид бізнесу і розглядається як акт вільного обміну діяльністю громадян, і етатистсь...