ілософсько-релігійної думки. Філософське обгрунтування вчення Будди відкрило простори для постійних дискусій між послідовниками різних шкіл буддизму, особливо запеклих між махаянистами і тхеравадінов. Традиція вчених диспутів зародилася за часів створення Упанішад (частини Вед) і досягла розквіту в буддійських монастирях, подібних знаменитим монастирям-університетам Наланда і Вікрамасіла, де відстоювали свою інтерпретацію вчення Будди кращі і найбільш образів. проповідники. Вже в 4 ст. н.е. був створений трактат Шаптадасабхумі - шастра в 15 т., 7 з яких брало були присвячені мистецтву спору. Згодом він був доповнений трактатами з буддійської логіці, серед яких найбільш визнаними досі є трактати Дігнагі і Дхармакірті.
У 5 в. н.е. з'явилися такі всеосяжні енциклопедії вчення Будди, як роботи Буддхагхоші "Вісуддхімагга" на впали і Васубанху "Абхідхармакхоша" на санскриті, в яких вперше була викладена космологічна модель буття.
У 5 в. н.е. активізується буддизм в Китаї, де монах Кушраджіва та його учні перевели буддійські сутри на китайську мову, в результаті чого вчення Будди стало надзвичайно популярним спочатку у освіченої знаті, а потім у результаті синкретизму буддизму з даосизмом у народу. При династій Сунь і Таї (581 - 907) настав період процвітання буддизму: по всій країні будувалися монастирі і храми, створювалися печерні храми, в яких жили монахи-відлюдники, виникали чисто кит. школи буддизму: Тяньтай-цзун, Цзинту, Хуаянь-цзун, чань та ін, сформувався культ богині Гуань-інь (жіноча форма бодхисаттви співчуття Авалокітешвари), буддизм вплинув на філософію, етику, літературу і мистецтво Китаю. У 5 в. буддизм з Китаю проник до Кореї, а в 6 ст. до Японії. У наступні століття тут з'явилися різні старі і нові школи буддизму, в наші дні їх налічується кілька десятків. Помітно пожвавилися зв'язки між китайськими та індійськими цивілізаціями, зросла інтенсивність культурного взаємовпливу.
У 5-7 ст. важливі зміни відбулися у громадській думці Індії, що неабиякою мірою було викликано релігійно-філософськими ідеями буддизму, які поступово поглиналися численними релігійними системами, пристосованими до кастової структурі індійського суспільства і в сукупності відомими як ортодоксальний (який визнав авторитет Вед) індуїзм. Складний сплав ідей, пов'язаних з культами Вішну, Шиви і його дружини Калі, буддизму і Бхатіа (всеподавляющей любові до бога), породив у Північній Індії нову релігію - тантризм. Згодом тантризм розділився на індуїстський і буддійський варіанти, останній проник до Тибету і став основою нового напряму буддизму - ваджраяни. У 8 в. в Пекіні була створена тантрична школа, після навчання в якої японський чернець Кукай створив у своїй країні на початку 9 в. аналогічну школу Сінгон-сю. У середині 1 тисячоліття буддизм позбувся масової опори в Індії, зберігшись у вигляді невеликих громад, вписаних в індійську кастову структуру, але отримав широке поширення за її межами, де і сталося його перетворення у світову релігію не стільки через філософського багатства доктрин і літератури, скільки завдяки принципу непорушення місцевих культурно-релігійних традицій, включаючи міфологію, традиційної культи, громадські структури тих країн, де його приймали в якості державних релігій, і подальшої взаємної адаптації буддизму і цих традицій.
Дацан Гунзечойней
Буддійський храм був побудований в С.-Петербурзі (У Старій Села на березі річки Великий Невкою) в 1909-1915 рр.. Ініціатором споруди виступив посланник XIII Далай-лами вчений бурятський лама Агван Лобсан Доржиев (1853/54-1938). Одночасно з храмом у 1910-1916 рр.. було зведено 4-х поверховий гуртожиток для ченців і приїжджих буддистів і службовий флігель (НЕ зберігся). Архітектурний проект храму розроблений студентом Інституту цивільних інженерів Н.М. Березовським і архітектором Г.В. Барановським (1909), що взяли за зразок тибетський соборний храм ("цогчен-Дуган"), який, проте, був підданий істотній європеїзації в дусі Північного модерну. Будівництвом керували архітектори Г.В. Баранівський і Р.А. Берзой (на заключному етапі), а також спеціально створений комітет, до складу якого входили відомі російські сходознавці й знавці буддизму академіки В.В. Радлов і С.Ф. Ольденбург, Ф.І. Щербатской, В.Л. Котвіч, А.Д. Руднєв, кн.е.Е. Ухтомський, художники Н.К. Реріх і В.П. Шнейдер, а також автор затвердженого проекту Г.В. Барановський. Засоби на споруду були почасти пожертвувані Доржіевим і XIII Далай-ламою, почасти зібрані серед віруючих в Бурятії і Калмикії.
Храм був освячений 10 серпня 1915 р.; по освяченні отримав тибетське назва: Kun la brtse mdzad thub dbang mchhos 'byung ba'i gnas (Джерело Святого Навчання Всесострадающего Владики-Отшельника). Головними об'єктами поклоніння були Бурхан Великого Будди, виконаний з глини бурятськими майстрами, і дві алебастрові статуї, привезені з Сіаму, - Сидячий Будда (Шак'ямуні) і стоїть Будда М...
