вати над своєю збіркою близько 1542, після від'їзду в Наварра. В«ПрологВ» (вступний розповідь) написаний був пізніше, під час перебування королеви Наваррської на водах у Котере в 1546 Сама Маргарита у вступній новелі вказує, кажучи про захоплення при дворі В«ДекамеронВ» Боккаччо, що дружина дофіна (Катерина Медічі) і пані Маргарита (тобто сама королева Наваррська) з деякими іншими особами при дворі вирішили зробити такий же збірник, відмінний від В«ДекамеронаВ» в одному - записувати тільки дійсно трапилися історії, але що сталися потім важливі події (пов'язані з 1544-1545 рр..) В«змусили забути про цей намірВ». Очевидно, за ініціативою Маргарити В«ДекамеронВ» був перекладений на французьку мову королівським радником Антуаном Ле Масоном, якому вона протегувала. Переклад цей, присвячений Маргариті, з'явився в 1545 р. і потім кілька разів перевидавався. Королева Наваррськая продовжувала складу новел до останніх років життя працювати над збіркою, поповнюючи (новела 66 написана після весілля Жанни д'Альбре і герцога Вандомського, т, е. не раніше кінця 1548). За розповіддю Брантома, вона писала їх під час своїх поїздок, сидячи в паланкіні бабця Брантома тримала її чорнильницю, В«Вона писала иx так швидко, - каже Брантом, - як якби їй хтось їх диктував В».
Збірник повинен був мати, як і у Боккаччо, сто новел, розділених на десять днів, але явно залишився незавершеним; всі найбільш повні рукописи, як і друге видання збірника, здійснене в 1559 м. Клодом Рюже, дають 72 новели. Перший раз збірник був надрукований через дев'ять років після смерті - Маргарити, в 1558 р., П'єром Боестюо під заголовком В«Histoires des Amans fortunezВ» (В«Любовні історії"), без імені автора, і містив всього 67 новел, розташованих у довільному порядку; видання Грюже, присвячене Жанні д'Альбре і зроблене з її відома - і, може бути, за її ініціативи, - виправляло порядок розташування новел, розкривало ім'я автора та було названо В«ГептамеронВ» (В«СемідневнікВ»); ця назва і залишилося з тих пір за збіркою новел королеви Наваррської. p> Збірник полягав словами від видавця, що вказують, що це все, що було знайдено з новел покійної королеви. У виданні Грюже замість одинадцятої, сорок четвертої і сорок шостий новел стоять інші (три зняті новели різко антімонашескіе). З цензурних же міркувань як у першому виданні, так і у виданні Грюже викинутий або змінений ряд місць тексту (головним чином у діалогах, супроводжуючих новели), в яких містилися висловлювання занадто відверто антиклерикального характеру; в деяких випадках зняті власні імена персонажів новел. Текст Грюже був кілька разів перевиданий в 1560, 1561, 1372 і 1581 рр..). p> Можна вважати, що збірка королеви Наваррської задуманий був як французький аналог В«ДекамеронВ». Маргарита, яка добре знала італійську мову, могла бути знайома і з іншими італійськими збірками новел, а швидше за все також і з першим французьким збіркою В«Сто нових новелВ», складеним в XV ст. (Надрукованим в 1486 р. і кілька разів перевиданих в XVI ст. ще до 1540 р.). Проте саме В«ДекамеронВ» послужив для неї зразком, - і не тільки через авторитету Боккаччо, що став в XVI в. в Італії класиком, одним з В«трьох вінцівВ» італійської літератури (Поряд з Данте і Петраркою). У В«ГептамеронВ» є запозичення з В«ДекамеронаВ», є й окремі традиційні сюжети і мотиви, використані Боккаччо, проте в цілому збірник Маргарити так само мало схожий на знамениту книгу Боккаччо, як Франція XVI в. на Флоренцію XIV в.
У теж час, Боккаччо не лише художньо обробив старий народний розповідь-анекдот і психологічно поглибив, реалістично мотивував сюжетні схеми і образи персонажів, які в середньовічних фабліо і аналогічних їм оповіданнях були позбавлені індивідуальних рис, - він розширив тематичне коло новел, використовуючи поряд з усним розповіддю різноманітні літературні джерела, в тому числі і куртуазний французький і провансальський роман, і оповідання східного походження, і латинські середньовічні і класичні джерела. Це розширення мало не тільки кількісний, але і якісний характер. Його розуміння людини і світу властива ренесансна, гуманістична тенденція. У В«ДекамероніВ» ще подекуди видно залишки В«ІєрархічногоВ» поділу: новели, де дейстие королі і лицарі, зазвичай позбавлені комічних рис і грубуватою еротики, властивих розповідями, героями яких є городяни і ченці. Але в загальній тканини збірки герої та події цих новел входять у строкату і мальовничу картину світу, яку малює Боккаччо; В«високеВ» і В«низькеВ» вже не протистоять один одному як дві несопрікасающіхся сфери, а є лише різними гранями різноманітного єдності світу, бо, як каже Боккаччо, укладаючи свою книгу, В«в безлічі речей повинні бути різноманітні якості В». p> Всі сказане вище дозволяє нам помітити основні гуманістичні риси В«ДекамеронаВ» - поєднання народної культури (образів і дій) і античного спадщини (мова, стиль розповіді, сюжет і т.д.). Тому така творча переробка традицій античних класиків і привернула увагу...
