ації на область попереку, діатермія, гарячі ванни, електрофорез лікарських речовин.
1.3Почечнокаменная і сечокам'яна хвороба
Камені в нирках і сечоводах утворюються внаслідок випадання з сечі кристалів солей, які зазвичай знаходяться в сечі в розчиненому стані завдяки наявності особливих білкових речовин, так званих захисних колоїдів.
Етіологія - зміна нормального складу сечі внаслідок обмінних порушень, що супроводжуються гіперкальціємією та кальціурії, запальних захворювань, що змінюють кислотність сечі і сприяють випаданню фосфатів в осад, а також підвищений вміст солей в їжі.
Патогенез. На думку ряду дослідників, утворення каменів сприяють порушення лімфовідтоку в нирках, який в нормальних умовах обумовлює видалення мікролітів, чи ушкодження сосочкового апарату різними факторами, частіше запального характеру. До безпосереднього утворення каменів призводять складні фізико-хімічні процеси, серед яких головну роль відіграє порушення змісту захисних колоїдів - мукополісахаридів, що перешкоджають випаданню осаду.
Клініка проявляється болями в попереку або животі, при закупорці каменем сечоводу болю можуть мати переймоподібний характер типу коліки. Постійний тупий біль порушує самопочуття хворого. При дослідженні сечі виявляються гематурія, збільшений вміст солей. При рентгенографії або контрастною пієлографії виявляються камені.
Лікування. При больовому синдромі застосовуються спазмолітичні засоби (атропін, платифілін, спазмолитин, но-шпа), болезаспокійливі (анальгін або промедол), теплі ванни, новокаїнова блокада. При великих каменях показано оперативне втручання. При невеликих каменях лікування консервативне - дієта з виключенням харчових речовин, що сприяють посиленому утворенню солей: помідорів, салатів, шпинату, щавлю, шоколаду, яєць, горіхів і т. д.; прийом мінеральних вод, що змінюють кислотність сечі (єсентуки, боржомі, смирновська), фруктових соків; вітамінотерапія. З медикаментів, що перешкоджають росту каменів, застосовуються цістенал, ависан, роватін, уродан та ін [13, с. 88]
1.4Недержаніе сечі
Нетримання сечі частіше спостерігається у дітей дошкільного віку, рідше в шкільному і ще рідше в підлітковому віці. Функціональне нетримання сечі в дорослому віці є результатом слабкості сфінктера сечового міхура, що виникає з різних причин.
Етіологія. У більшості випадків захворювання має функціональний характер і відноситься до неврозів, в основі яких лежить порушення нормальної діяльності нервових центрів, що регулюють акт сечовипускання. Причиною такого неврозу можуть бути несприятливі умови життя, травми психіки, порушення режиму, дефекти виховання, а також інфекції та інтоксикації різного роду. При органічній природі нетримання можливі етіологічні чинники урологічного (перенесений цистит, пороки розвитку і т. п.) або неврогенного (ураження корінців в попереково-крижової області, вади розвитку, арахноїдит) порядку.
Патогенез функціональної форми нетримання сечі пов'язаний з розладом процесу регуляції сечоміхурового органів з боку спінальних, екстраспінальних і підкіркових центрів як рефлекторного характеру, так і у зв'язку з їх безпосереднім ураженням при інтоксикації. Має значення спадкова схильність до захворювання.
Клініка нічного нетримання сечі проявляється насамперед сечовипусканням під час сну, в зв'язку з чим захворюванн...