, до речі, писала у листі, что Виконала обов'язок, Котре В«Муля мене, мов піщінка в чоботіВ»).
Письменниця згадує професора-мовознавця Костянтина Біду (1916-1979), дійсного члена УВАН (Українська вільна академія наук) i НТШ (Наукове товариство имени Т.Шевченка), бо "візнавав Харківський правопис, а Харківський правопис, ставши свого роду засаднічнім заборолом перед ворожив інвазією (з латинської-Вторгнення - В.М.) на нашу мову, велів писати катедра, а не кафедра! ". Не будемо посілатіся на статью пісьменніці, яка ностальгійно віліває свой Біль за молодістю, за минулим. Саме у молодості вона й навчаюсь за харківськім правописом. А ще ж ее мужчина, кандидат філологічніх наук Вадим Олександрович Дорошенко (1905-1944), БУВ учнем столичних мовознавців. І хоч, як пише Ольга Мак, правопис - Річ умовна, альо ВІН є Визнання суспільством и узаконень, становится обов'язковим для української літературної мови.
Простежімо на прикладах, як же ціх основних правил дотрімується письменниця у Книзі "З часів єжовщіні" (Мюнхен, 1954). На шкода, натрапляємо на безліч слів-покручів, якіх НЕ Знайдемо у Жодний словнику: "поплечніків" (с. 11), "Наклала" (С. 12), не В«задріть" (с. 27), "Боляк" (с. 227), "Рівнож" (с. 303) ТОЩО. Чи не Дуже вдалину з граматічної та стілістічної точки зору є речення чг словосполучення, у якіх порушене морфологічні засоби стілістікі. Письменниця Ольга Мак допускає Чимаев помилок: "Той покричавши, давши для порядком кілька разів у морду, но через Дві неділі таки випустить "(с. 111); "в ночі мене автом відвезлі з будинку" (с. 126), "вчились в тому самому педагогічному інстітуті "(с. 15);" наклала натомість на них Нові правила "(с. 12); вона НЕ підлягала жодній контролі" (с. 11); "у тієї самий час" (с. 13); "годину-до-часу нервово схліпуючі "(с. 56);" від недалекого ставу тягло свіжім вітром " (С. 308); "адресую Грошева переказ" (с. 247). p> стилістичні Функції слова розширюють, ЯКЩО смороду входять у систему художніх ЗАСОБІВ. Наприклад, Сьогодні часто вжівається у професійній лексіці слово В«меценатВ», альо в 70-х роках минуло століття в українській Літературній мові воно почти НЕ вживаєшся, Хіба что в словнику іншомовних термінів латинську слово трактувалі на позначені заступника наук і мистецтв. Е.Андієвська це слово вводити в художній світ з іронічнім підтекстом: В«Мовляв, Дивіться, меценат, Який зі шкіри вилазу, спеціально працює малощо НЕ цілу добу, заощаджуючі гроші на так званні ПРИВАТНЕ видавництво В»,В« Їм легко Було меценатствуваті, маючі дідівську спадщину на протрінькування В»(с.83). Інші слова (роман В«ГеростратиВ») у мові авторській чі мові персонажів на позначені інтер'єру, ознакой ДІЯЛЬНОСТІ людини в НАВКОЛИШНЬОГО мире, фіксації побуту - це ЗРІЗ мовно-предметний, мовно-професійний: скрипаль, кінооператор, режисер, фоторепортер, магнітофон, фирма, капітал, фільм, гравюри, антиквар, шофер, турист, крамниця, керамічний чайнічок, тартинки, мушля, колодязь ТОЩО. Василь Барка у романі В«Спокутник и ключі землі В»(К., 2004), Наприклад, часто вжіває іменнік паровик. Отже, позбав художній стиль здатн оживити в емоційній тональності реалії різніх технічних епох - паровик и атомна бомба. Письменники дають змогу відчуті добу, в якій Живуть герої твору, через емоційній мовно-понятійній світ, крізь чутліві серця и душі персонажів твору. Через моделювання, концепцію зображення Людина і світу постає ї мовно-виражальними формула відображення художньо-образного світу прозаїка. p> У мові художнього тексту Е.Андієвської відбівається годину, что номінованій досягнені науково-технічної революції, бо сьогодення є механізованім, технізованім, отже, життя індустріалізоване з вже згадуванімі автомобілями (саморухамі), а такоже трамваями, Годинник, сифонами, атомна бомба (у тексті - атомова, с.281), фунікулерамі. А вісь в романі В.Винниченка В«Слово за тобою, Сталіне!В» годину відбіває боротьбу людства за Збереження миру, псіхологічно-правдивих атмосферу загально страху перед війною: вічна турбота за добро и щастя шкірного. Про сонячне піднесення внутрішнього єства, про екзистенційний перелом, про гуманістічній творчий настрій ще 14 квітня 1921 року письменник у своєму В«ЩоденникуВ» занотував: В«Мій перелом, як ця весна. Неначе зненацька, неначе несподівано, вместо тоскного, морозяного туману в душі, вместо холодної, безнадійної Сльота, крізь якові не видно Нічого вперед на п'ять кроків, через якові весь світ здається вогкою, Слизько и темною Ковбаня, - вместо цього В«РаптенаВ» п'яний вітер, сонце, молоді, жілаві уперті зелені бруньки, БЕЗМЕЖНИЙ простір блакиті, галас и гомін Всього живого В». У ціх словах відбіто головну ідею світу: природа, як Людський натура, здатн до подвійніх вімірів - будуваті ї руйнуваті. Війна є злом, руйнівною силою, а добро, милосердя - вселяє Надію на світ. Людина мусіть заміслітіся над своим Покликання на земли. Розв'язання СВІТОВОГО конфлікту мирними шляхом, покласть Кінець В«холодній війніВ» - головна ідея твору, Аджея В«наше ...
