граматика, який поглиблюється зокрема кшталт несклоняемих імен або закінчення третьої особи однини перфекта і в теж час не в змозі розмежувати другий і третє відмінювання, так само як і друге і третє відмінювання. Але Юк швидше за все і не ставив перед собою яких або теоретичних завдань: його метою було створити не шкільний підручник - окситанська не викладали в італійських школах, - а керівництво для дорослих, які бажали навчитися читати і навіть писати, звідси список рим і довгий перелік дієслів, найважливішої частини словника, - окситанська вірші. Його трактат слід віднести, незважаючи на назву, не до типу підручників, а до жанру так званих В«правилВ» (regulae), з їх орієнтацією не так на визначення і граматичні пояснення, а на парадигми і списки прикладів; як і окситанська В«ДонатВ», вони розглядають частини мови вибірково, порівн. В«Наука про ім'я, займенники та дієслова В»Прісціана (що включає також і причастя). З цієї точки зору навіть таку, здавалося б, явну нісенітницю, як перехрещуються виклад парадигм оптатива і кон'юнктива, потрібно інтерпретувати як бажання автора якнайшвидше встановити асоціативні зв'язки за рахунок монотонної системності граматик Доната або Прісціана.
Не можна недооцінювати той факт, що Юк навчав окситанська італійців - або, в усякому разі носіїв романської мови, - і тому акцентував увагу своїх учнів на тих речах, які могли становити для них труднощі: якість голосних, відмінювання і так далі. Інше, наприклад структуру аналітичних часів, вони засвоювали за аналогією зі своїми рідними мовами.
Керівництво Юка Файдіта мало великий успіх, тобто його активно переписували і, як водилося в той час, попутно злегка переробляли.
Твір відомого каталанської трубадура Раймона Відаля з Бесалу (містечко близько Жерони) В«Принципи віршування" (Razos de trobar) ще більше віддаляються від шкільної граматики типу керівництв Доната, ніж трактат Юка Файдіта.
Він відкриває свій виклад твердженням, що В«кожен, хто хоче складати і розбиратися у віршах, повинен насамперед знати, що самим природним говіркою нашої мови (найімовірніше, тут мається на увазі Франція, Іспанія та Італія як одна мовне ціле) є говір Франції, Лімузену, Провансу, Аверно і Керсі В». p> Сенс В«ПринципівВ» Відаля зводиться до наступного: той, хто хоче писати вірші (vers), канцони або сірвентес, повинен користуватися лимузинским, для якого характерно в першу чергу відмінювання, - його правила викладено дуже докладно, тому що в каталонською відмінкова флексія давно зникла, - а в іншому він повинен вивчати твори лімузинської (у широкому сенсі слова) трубадурів - походження трубадурів було неважко встановити з його біографії, vida, - не забуваючи про те, що де в чому помиляються навіть найзнаменитіші. Ця проста і дуже захоплююче викладена теорія, ймовірно, чимало сприяла розквіту поезії трубадурів в Каталонії, але не можна не визнати, що в кінцевому підсумку більш правими виявилися опоненти Відаля: саме відхід від чужоземної, хоча і спорідненої, традиції призвів до виникненню місцевих поетичних шкіл - галісійської, сицилійської, каталонська і так далі. Неминучість цієї еволюції зумовлена ​​значними відмінностями між середньовічними романськими мовами (згодом кілька зм'якшеними з втратою окситанська відмінювання) у відмінності, скажімо, від давньогрецьких діалектів, де майже за кожним закріпився той чи інший літературний жанр, В«діалектнеВ», якого зазвичай зводиться до якоїсь фонетико-лексичної патині. З іншого боку, менш природно, що поява нових тенденцій викликало опір з боку В«професіоналів старої школиВ», до яких безсумнівно треба зарахувати Раймона Відаля.
В
ФРАНЦУЗЬКІ ГРАМАТИКИ
Незрівнянно більш популярний вже в середні століття, французький проте став вивчатися дещо пізніше і в цілому на нижчому рівні, ніж окситанська. Здавалося б, в Італії, де була написана перша окситанська граматика, повинні були проявити інтерес до французької граматиці. Цього, однак, не відбулося, що, втім, і не дивно: адже в середньовічній Європі живі мови з їх ще слабкими в порівнянні з античністю літературами, як правило, не вивчалися. Успіх Окситанська - виняток, викликане особливими обставинами.
Справа в тому, що французи, які прийшли на острів в 1066 році разом з Вільгельмом Завойовником, не розчинилися через три покоління в іншомовному оточенні, як природно було припускати, враховуючи долю їх попередників данців, а навпаки, постійному припливу населення з континенту, де знаходилися основні володіння королів нової династії (їх почали ховати в Англії - у Вестмінстері - лише з 1272 року) змогли створити блискучу літературу, майже на два століття отбросившей англійська на рівень патуа. Знати стала посилати своїх дітей вчитися до Франції, і виник попит на підручники, допомагають оволодіти французькою мовою.
Перше за часом твір такого роду - написана в другій половині XIII століття поема Вальтера де Бібесворт В«L ' Aprise de la lang...
