="justify"> різноманітність індивідуальних освітніх траєкторій та індивідуального розвитку кожного учня (у тому числі обдарованих дітей та дітей з обмеженими можливостями здоров'я), що забезпечують зростання творчого потенціалу, пізнавальних мотивів, збагачення форм навчального співробітництва і розширення зони найближчого розвитку ». [2, с. 5]
Основи діяльнісного підходу до навчання були закладені в роботах психологів C.JI.Рубінштейна, А.Н.Леонтьева, П.Л.Гальперіна, що розглядали діяльність в якості основи і рушійної сили розвитку особистості. Головними структурними компонентами діяльності при цьому є дії мовного і немовного характеру, що мають свої мотиви, спосіб виконання і результат.
У методиці викладання іноземних мов діяльнісний підхід отримав свою інтерпретацію в рамках комунікативно-діяльнісного (особистісно-діяльнісного) підходу до навчання, обгрунтування якого було запропоновано І.А. Зимової (1991) і отримав розвиток у роботах І.Л. Бім (2002), а практична реалізація - в рамках комунікативного та ряду інтенсивних методів.
Суть такого підходу означає, що навчання мови носить діяльнісний характер, оскільки реальне спілкування на заняттях здійснюється за допомогою мовної діяльності, за допомогою якої учасники спілкування прагнуть вирішувати реальні і уявні завдання. Засобами ж здійснення такої діяльності є завдання трьох видів:
рольові ігри, c допомогою яких організується навчальне спілкування відповідно до розробленого сюжетом, розподіленими між учнями ролями і межролевой відносинами;
проблемні ситуації з використанням речемислітельних завдань, які передбачають виконання дій, заснованих на критичному міркуванні, на припущенні, на здогаду, на інтерпретації фактів, на умовивід і ін.;
вільне (спонтанне) спілкування, яке на заняттях має такі особливості: його зміст не завжди передбачувано, потрібно активна мобілізація речемислітельних резервів і попереднього мовного досвіду, використовуються різноманітні комунікативні стратегії, що дозволяють передати зміст висловлювання при недостатній сформованості мовної бази. Матеріалом для завдань цього типу зазвичай є ситуації реального спілкування.
Комунікативно-діяльнісний підхід означає також, що в центрі навчання знаходиться навчається як суб'єкт навчальної діяльності, а система навчання передбачає максимальне врахування індивідуально-психологічних, вікових та національних особливостей особистості учня, а також його інтересів. Діяльнісний характер навчання передбачає організацію занять як навчальної діяльності, спрямованої на постановку і вирішення учнями конкретних навчальних задач з використанням перерахованих вище завдань. Об'єктом навчання з позиції названого підходу є мовна діяльність в таких її видах, як слухання, говоріння, читання, письмо, переклад. Комунікативно-діяльнісний підхід орієнтує заняття з мови на навчання спілкуванню, використання мови з метою обміну думками. Для цього основну увагу на уроці приділяється створенню та підтриманню в учнів потреби в спілкуванні і засвоєнню в процесі спілкування професійно значимої і представляє загальнокультурну цінність інформації.
Названий підхід реалізує основні вимоги до сучасного навчального процесу: комунікативну поведінку викладача на уроці; використання завдань, що відтворюють ситуації спілкування реальному житті і які передбачають виконання навчальних дій в рамках таких ситуацій; паралельне засвоєння граматичної форми і її функції в мові (ця обставина призводить до скорочення кількості виконуваних на заняттях тренувальних вправ і підвищенню ролі вправ мовної спрямованості); облік індивідуальних особливостей учня при провідній ролі її особистісного аспекту, ситуативності процесу навчання, розглянутого і як спосіб стимулювання мовленнєвої діяльності, і як умови розвитку мовних умінь.
Методичним змістом комунікативно-діяльнісного підходу є способи організації навчальної діяльності, пов'язані в першу чергу з широким використанням колективних форм роботи, з вирішенням проблемних завдань, із співпрацею між викладачем і учнями.
Іноді такий підхід розуміється занадто вузько - як використання на уроці різних ситуацій, що представляють інтерес для учнів. Тим часом суть підходу зводиться не стільки до створення умов, в яких учням доведеться діяти, скільки до самої діяльності в пропонованих ситуаціях.
Кінцевою метою навчання в рамках названого підходу є формування і розвиток комунікативної компетенції, тобто готовності і здатності учнів до мовному спілкуванню. Комунікативна компетенція при цьому формується у всіх видах мовленнєвої діяльності в їх взаємодії, а обсяг і рівень сформованості кожного виду мовленнєвої діяльності визначається Державним освітнім стандартом і відображають зміст стандарту програмами.