е передусім дієслово чую, що вводить опис звуків або запахів. Спогади про дитинство - це спогади про побут старої патріархальної Москви і - ширше - Росії, володіють силою узагальнення. У той же час оповідь від імені дитини передає його враження від кожного нового моменту буття, сприйманому в звуці, кольорі, запахах. Це визначає особливу роль колірної і звуковий лексики, слів, що характеризують запах і колір. Світ, що оточує героя, малюється як світ, що несе в собі всю повноту і красу земного буття, світ яскравих фарб, чистих звуків, хвилюючих запахів: «Народу мало, несуть паски в картонах. У залі шпалери рожеві - від сонця, воно заходить. У кімнатах - яскраво-червоні лампадки, великодні: у Різдво були блакитні? Лежать величезні паски, прикриті рожевої кісейкой, - остигають. Пахне від них солодким, теплим, запашним »[25, с. 64]. Багатство мовних засобів, які передають різноманітні чуттєві відчуття, взаємодіють з багатством побутових деталей, що відтворюють образ старої Москви. Розгорнуті опису ринку, обідів і московських застіль із найдокладнішим перерахуванням страв показують не тільки достаток, але і красу укладу російського життя: «Млинці з колесо до воза. За ними заливне, знову млинці, вже з подвійним припечу. Лящ незвичайної величини, з грибками, з кашкою ... наважка семівершковая, з Білозерським снетком в сухариках, полита грибний сметанкою ... млинці молочні, легкі млинці ... ще розварна риба з ікрою судачьей ... желе апельсинове, пломбір мигдальний - ванільний ... »[25, с. 155].
Характеризуючи образотворче майстерність письменника, Н.А. Ніколіна у своїй роботі виділяє такі мовні засоби, що використовуються Шмельовим в автобіографічних повістях:
складні епітети: радісно-блакитний, блідо-вогнистий, рожево-пшеничний, пишно-тугий, прохолодно-запашний;
метонимические прислівники, одночасно вказують і на ознаку предмета, і на ознака ознаки: закуски соковито блищать, крупно жовтіє ромашка, пахне священним кипарисом, льодисто краю сяють;
синонімічні і антонімічні об'єднання і асоціативні зближення: скрип-хрест, негаданим-несподіванка, ллється-шипить, ріже-скрегоче, ллється-мерехтить, свіжі-білі та ін.
«Останні одиниці, характерні для народно-поетичної мови, - відмітна риса стилю письменника. У подібні об'єднання, що відображають властиву всьому тексту стійку спрямованість одного слова на інше і визначають ритм твору, вступають слова різних частин мови і різної семантики: хрести-медальки, червоний-цукровий, грає-виблискує, спить-хропе, добре-затишно. Особливо часто використовуються дієслівні зближення: проспівають-прославлять, протрубити-привітати, колишеться-пливе, потріскує-стрекающие, горить-чадить та ін. У результаті структурно-семантичної спаяності компонентів таких сполучень виникає узагальнене значення інтенсивності дії, при цьому тавтологія і градація семантичних ознак можуть доповняться відносинами більш складного характеру, наприклад, відносинами обумовленості: спалахує-сліпить, зграя-підсушило і т.д. Відмічені словосполучення, притаманні мові фольклору, доповнюються настільки ж регулярними повторами, які виконують в тексті підсилювально-виделітелей?? ную функцію: «Чути, як капає, блокують нудно-нудно; І виходять срібні священики, багато-багато; І бачу ... зеленим-зелене світло! ».
Естетична позиція Шмельова позначається в широкому використанні сентиментально-ласкавих інтонацій і відповідної лексики, на достатку слів зі зменшено-пестливими суфіксами, що відносяться до різних сфер життя: хрестик, молітвочка, куполком, церковці, іконки, калачик, сахарок, смородинка, сухарик, вареньіца; туманець, човник, недалечко, ножик, скринька, поклончік, гостинчик. У тому ж тоні звучать звернення. Достаток пестливих слів і виразів, зворушливих інтонацій умотивовано вибірковістю дитячої свідомості Вані, який у багатоголоссі життя не чує і не повторює поганих слів.
Образ звучної, безпосередньо вимовної або народжується для виголошення промови знаходить особливу пунктуаційних оформлення. Улюблений знак письменника - три крапки, який вказує на незавершеність висловлювання, відсутність точної номінації, пошуки єдино вірного слова, нарешті, на емоційний стан оповідача: «Знімають мене, несуть ... - довге-довге дихає - кришталева, дивовижна риба ... ту-тук ... ту-тук ... бери-ись ... навали-ись ... »[25, с. 173]. «Здається, в російській літературі ніхто не користувався паузою так, як Шмельов це робить, - зауважує І.А. Ільїн.- Пауза позначає у письменника то смисловий відрив (протиставлення), то емоційний перерву, що виникає від інтенсивності переживання або від його змістовної насиченості. Фраза задихнулася і рветься »[11, с. 254]. Образ звуковій мові створюється і численними звуконаслідування, що відображають «сьогохвилинне» стан природи або навколишнього оточення. Текст книги як би оркестровано включенням до...
