значенні напрямів в історіографії періоду Англійської революції щодо творчості Гоббса ми зіткнулися з деякими труднощами, які, можливо, викликані тим обставиною, що деякі дослідники його праць неодноразово змінювали свою позицію або ж оскаржували лише ряд положень його теорії. Не можна також однозначно сказати, до якої традиції слід відносити самого Гоббса. Тим не менш, в історіографії періоду Англійської революції середини XVII ст. традиційно виділяють консервативне і ліберальне спрямування.
Прихильники старих традицій (консервативний напрямок в історіографії), та й багато клерикально налаштовані ідеологи ранньої буржуазії зустріли вчення Гоббса в багнети і не особливо обмежували себе у виразах. Так, єпископ Вісей в 1677 р. заявив, що Гоббс В«був джерелом усілякого безсоромностіВ», суддя Стріменс 1678 р. оцінив його філософію як В«втілення диявольських підступівВ». Дані оцінки не розходяться і з пізнішими висловлюваннями представників консервативного спрямування. Дж. Кетлін писав у 1922 р., що В«Гоббс - морально дефективна особистістьВ», а з точки зору Романа Католіка, висловленої ним у 1956 р., В«ЛевіафанВ» натхненний дияволом В». Радикальні оцінки сучасників наводяться і в праці Дж. Боул, де Гоббс визнається вельми одіозною фігурою своєї часу. Найбільш точно своє ставлення до подібних нападок Гоббс відобразив у передмові до трактату В«Про свободу і необхідністьВ», де з болем констатував: В«По цей бік моря, крім наклепів і бруду, якими обсипали цю книгу в проповідях і приватних зібраннях, ніхто не надрукував нічого проти неї ... Який прийом зустріла книга по той бік моря, я не знаю, але католиками вона, звичайно, була прийнята з гіркотою ... В».
Характерно, що Гоббса критикували і роялісти, і пуритани. Наприклад, видатний представник консервативної історіографії Р. Філмер, відомий як автор і проповідник патріархальної теорії походження держави (В«адамітскойВ» теорії походження королівської влади), виступав проти самої можливості створення держави за допомогою укладення суспільного договору, заперечував концепцію природного стану, що передує державним утворенням, право підданих в деяких випадках чинити опір влади правителя. Анітрохи не дивує, що останній наведений нами постулат давав деяким роялістам можливість звинуватити Гоббса в підбурюванні до заколоту. Пуританин Дж. Лоусон також вважав ідею суспільного договору утопічною. З іншого боку, будучи прихильником поділу влади в державі, Лоусон звинувачував Гоббса в зайвій симпатії до абсолютної монархії як форми правління. p align="justify"> Серед найбільш лютих критиків-консерваторів релігійного спрямування слід згадати єпископа Лаки, Т. Пірса, Дж. Гленвіль, С. Паркера, Дж. Шефтоса, Р. Кука та, звичайно ж, Р. Кедворт, що звинувачували Гоббса в атеїзм і відносили його до числа тих письменників, В«які заперечуючи Бога, заперечують і в людській природі всяке гідність, які н...