У XIX ст. число дітей у виховних будинках швидко росло, а умови життя погіршувалися. Надзвичайна скупченість, недостатнє харчування, відсутність догляду і медичної допомоги призводили до надзвичайно високої дитячої смертності. Так, при Олександрі I смертність у виховних будинках доходила до 75% [32, 92].
У другій половині XIX ст. у розвитку освіти відбуваються суттєві зміни. У педагогіці активно починають розвиватися гуманістичне, духовне і моральне спрямування. Педагогічна громадськість звертається до питань самовдосконалення особистості, вільного виховання, реформування освіти.
Розвивалося законодавство, були засновані суди для неповнолітніх; виправні заклади для підслідних та підсудних. Ці заклади перебували в тісному зв'язку з судами.
Процес формування системи дитячого піклування був перерваний Жовтневою революцією і громадянською війною, які зруйнували не тільки те, що було створено, але й породили нове масове явище - безпритульність і бездоглядність. За деякими даними, наприклад, в 1923 р в країні налічувалося близько 7 млн. Безпритульних. На підставі декретів від 17 січня 1918 «Про комісіях про неповнолітніх» та від 4 березня 1920 «Про суд над неповнолітніми» автономна ювенальна юстиція перестала існувати.
Не можна сказати, що нова держава не боровся з безпритульністю та бездоглядністю неповнолітніх. І тут можна навіть говорити про другу спробу формування системи попередження безпритульності та бездоглядності неповнолітніх. Тільки за перше п'ятиріччя після революції в країні було прийнято більше 50 найважливіших законодавчих актів, що стосуються покращення життя та виховання неповнолітніх. Так, Декретом РНК від 4 березня 1920 «Про справи неповнолітніх, обвинувачених у суспільно небезпечних діях» суди і тюремне ув'язнення для неповнолітніх ліквідовувалися. Була створена Рада захисту дітей, пізніше реорганізований в Комісію з поліпшення життя дітей (Деткомиссия при ВЦВК). З ініціативи цієї Комісії був розроблений і здійснено перший комплексний загальнодержавний «Трирічний план боротьби з дитячою безпритульністю» [34, 23].
Важливу роль у той період грали всеросійські з'їзди:
січня 1918 - I Всеросійський з'їзд з охорони дитинства;
Травень 1920 - Всеросійський з'їзд по боротьбі з дитячою безпритульністю;
1923р.- II Всеросійський з'їзд соціально-правової охорони дітей і підлітків і дитячих будинків.
Реком?? ндаціі цих з'їздів лягли в основу багатьох рішень, спрямованих на створення державної системи органів і установ, у функції якої входила профілактика дитячої бездоглядності та безпритульності.
У цей період були прийняті та реалізовані рішення про створення спеціальних органів з попередження правопорушень неповнолітніх: комісій у справах неповнолітніх (Декрет від 14 січня 1918), дитячої соціальної інспекції з приймально-розподільними пунктами та дитячими правовими консультаціями при ній (Декрет від 23 вересня 1921) [34, 29].
Комісії у справах неповнолітніх стали реалізувати нову систему правового впливу на неповнолітніх правопорушників, що включає в себе: заходи однократного виховного впливу (бесіди, зауваження); пристрій в замінюють сім'ю виховні установи, тривалий нагляд за поведінкою дітей і підлітків, ізоляція підлітків у режимні виховні установи. Ці установи створювалися в основному як інтернати із суворим педагогічним режимом (дитячі будинки I і II ступенів, сільськогосподарські колонії та ін.). У них організовувалися загальноосвітня учеба і професійне навчання. Дитячі соціальні інспекції повинні були боротися з дитячою безпритульністю, жебрацтвом, проституцією, спекуляцією, правопорушеннями, експлуатацією дітей і поганим поводженням з ними в ремісничих, кустарних, фабричних та інших підприємствах і установах, а також в сім'ях.
Декретом від 2 грудня 1920 органи опіки та піклування були передані з системи Наркомату соціального забезпечення в систему Наркомату освіти. Змінилися і їх завдання.
Безпритульність і бездоглядність неповнолітніх прийняли такий розмах, що створилася ситуація вимагала застосування радикальних заходів. Тому 17 липня 1929 РНК РРФСР приймає рішення про покладення обов'язків з ліквідації цих негативних явищ на органи міліції, які вже до 1931 - 1933 рр. стали основними суб'єктами цієї діяльності. Після затримання неповнолітні повинні були направлятися до комісії у справах неповнолітніх або приймальний пункт.
На думку А.Г. Сапрунова, до 1934 в Росії була сформована і активно діяла розгалужена мережа органів, вирішальна проблеми ресоціалізації від моменту виявлення та обліку неповнолітніх, які потребують соціальної допомоги, визначених профілактичних впливах, а за деякими даними, До...