ваного шкільного навчання.
При вступі до школи докорінно змінюються умови життя і діяльності дитини; провідною стає навчальна діяльність. У елементарних формах учбова діяльність здійснювалася і дошкільником, але для нього вона носила другорядний характер, як ведучої виступала гра; мотиви учбової діяльності дошкільника також були переважно ігровими.
Режим шкільних занять вимагає набагато вищого, ніж в дошкільному дитинстві, рівня довільності поведінки. Необхідність налагоджувати і підтримувати взаємини з педагогами і однолітками в ході спільної діяльності вимагає розвинених навичок спілкування. У цьому зв'язку особливу важливість набуває готовність до шкільного навчання, яка повинна бути сформована у старших дошкільників. Діти, що мають достатній досвід спілкування, з розвиненою мовою, сформованими пізнавальними мотивами і умінням довільно-вольової регуляції поведінки, легко адаптуються до шкільних умов.
Часто в більш виграшних умовах опиняються діти, що відвідували дитячий сад, оскільки там елементи готовності до шкільного навчання цілеспрямовано формуються педагогічним впливом. Діти, які не відвідували дошкільні установи, користувалися пильним і індивідуалізованим увагою батьків. Вони, як правило, володіють певними перевагами в пізнавальній сфері, але часто не мають достатнього досвіду взаємин і взагалі стоять на езопової особистісної позиції. Ускладнення, що виникають внаслідок недостатньої готовності до школи, можуть бути причиною дезадаптації дитини. Нездатність до адекватної поведінки і невдачі в навчальній діяльності, закріплюючись, сприяють виникненню так званих шкільних неврозів.
У перші навчальні тижні може закладатися основа для розвитку в майбутньому слабкої успішності, тому багато дослідників велике значення надають питанням шкільної готовності, а також адаптації першокласника до нових умов систематичного навчання в колективі однолітків (М.М. Безруких , Л.І. Божович, А.Л. Венгер, Л.А. Венгер, І.В. Дубровіна, С.П. Єфімова, І.А. Коробейников, Н.Г. Лусканова, Р.В. Овчарова, Д.Б. Ельконін).
У більшості робіт констатується, що слабоуспевающих учнів характеризують такі особистісні властивості:
нездатність до узагальнення, слабка усвідомленість розумової діяльності;
інертність, відсталість, пасивність, наслідування розуму, явна невідповідність між рівнем інтуїтивно-практичного і словесно-логічного мислення [7].
Готовність дитини до школи визначається рівнем розвитку особистості в інтелектуальному, мотиваційному, комунікаційному та фізичному відносинах.
Сучасна наука виробила критерії готовності до школи, виходячи з рівня інтелектуальної підготовки, розвитку мовлення, математичного розвитку, морально-вольового виховання, виховання готовності до позиції школяра. Крім того, вивчаються взаємини різних компонентів готовності; розглядається співвідношення понять «шкільна зрілість» і «готовність до школи», а також питання наступності дошкільного та шкільного виховання і освіти [8].
Відомі численні публікації, присвячені вивченню труднощів шкільної адаптації, її критеріїв, рівнів, етапів. Особливо відзначимо поняття «дезадаптація», яке займає важливе місце в педагогічній літературі і практиці. Це поняття тісно пов'язане із слабкою успішністю, а причини їх часто співпадають. У свою чергу, дезадаптація сама у багатьох випадках є причиною слабкої успішності [8].
Звичайно, не у всіх дітей адаптація до школи протікає з подібними відхиленнями, але є першокласники, у яких цей процес сильно затягується. Такі діти часто і довго хворіють, причому хвороби носять психосоматичний характер, ці діти складають групу ризику з погляду виникнення шкільного неврозу. Деякі діти до середини дня виявляються вже перевтомленими, т.к школа для них є стресогенним чинником, вже дорога в школу для багатьох вимагає підвищеної уваги, напруги. Протягом дня у них не буває можливості повного розслаблення, як фізичного, так і розумового, емоційного. Деякі діти невеселі вже вранці, виглядають перевтомленими, у них з'являються головні болі і болі в області живота: страх, тривога перед майбутньою роботою в класі, через розставання з будинком, батьками такий великий, що дитина в деякі дні не може йти в школу.
Якщо фізіологічна адаптація протікає як би автоматично, то з соціально-психологічною адаптацією справа йде інакше: вона являє собою процес активного пристосування. Адаптація дитини до школи процес не односторонній: не тільки нові умови впливають на малюка, але і сам він намагається змінити соціально-психологічну ситуацію, не тільки «вбудуватися в неї», але і її «прилаштувати до себе». Та адже і вчителю необхідно адаптуватися до ситуації взаємодії з новими для нього учнями [8].
...